Українська література 17 століття

Деякі з-поміж ієреїв та благочестивих мужів, почувши се, захотіли і собі піти туди одвідати божого чоловіка. Отож, взявши чернечий одяг, хліба та риби і ще дечого з чернечих харчів, пішли вони з тим мисливцем, котрий дорогою помітки на деревах робив. І, знайшовши помітки, прийшли аж до хатки тієї. А, ввійшовши, знайшли в ній усе: і Залишки тих груш, і горнець, як і раніше, тільки все вже зітліле і птицями подзьобане. І зрозуміли, що, розставшись із мисливцями, чоловік божий не повернувся до своєї хатки, а пішов глибше у пущу, спонуканий духом святим, подалі од людської марної хвали, у безмовність. (Бо ті, котрі бога щиро возлюбили, як серна от тенет, тікають од людської суєтної слави і марної людської розмови, аби дочасною славою не погубити того, що богом провіщено їм на небесах, і суєтною людською розмовою не позбутися пресолодкого постійного споглядання бога і безперестанної з ним розмови.) Та й повернулись у місто своє, журячись, що не. здобули божої благодаті, не сподобились божого побачити чоловіка.

А ті четверо самовидців жили на оброці при монастирі Печерському в літо ... * розповідали братії, братове ж, котрі од них' те чули, розповіли нам, а ми записали се во славу бога, котрий і сьогодні, як і колись, по-різному проставляє угодників своїх і на користь цашу блаженне їхнє являє житіє на утвердження православної нашої східної віри. За що йому належить всіляка слава, честь і всіляке поклоніння во віки. Амінь.

[ПРО ОРАЧА І ЙОГО ГОСПОДАРЯ]

Року 1630-го, березня 25-го, в день Благовіщення пресвятої богородиці, в селі пана Замойського, що зветься Піску-ровиця і лежить в Белзькому повіті, один землероб-лях наймитові своєму, котрий був православної віри, ниву, на якій той жито на зиму сіяв (що ніяких не було видно сходів на ній і нічого вже було і сподіватись на них), орати велів.