Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Деякі з-поміж ієреїв та благочестивих мужів, почувши се, захотіли і собі піти туди одвідати божого чоловіка. Отож, взявши чернечий одяг, хліба та риби і ще дечого з чернечих харчів, пішли вони з тим мисливцем, котрий дорогою помітки на деревах робив. І, знайшовши помітки, прийшли аж до хатки тієї. А, ввійшовши, знайшли в ній усе: і Залишки тих груш, і горнець, як і раніше, тільки все вже зітліле і птицями подзьобане. І зрозуміли, що, розставшись із мисливцями, чоловік божий не повернувся до своєї хатки, а пішов глибше у пущу, спонуканий духом святим, подалі од людської марної хвали, у безмовність. (Бо ті, котрі бога щиро возлюбили, як серна от тенет, тікають од людської суєтної слави і марної людської розмови, аби дочасною славою не погубити того, що богом провіщено їм на небесах, і суєтною людською розмовою не позбутися пресолодкого постійного споглядання бога і безперестанної з ним розмови.) Та й повернулись у місто своє, журячись, що не. здобули божої благодаті, не сподобились божого побачити чоловіка.
А ті четверо самовидців жили на оброці при монастирі Печерському в літо ... * розповідали братії, братове ж, котрі од них' те чули, розповіли нам, а ми записали се во славу бога, котрий і сьогодні, як і колись, по-різному проставляє угодників своїх і на користь цашу блаженне їхнє являє житіє на утвердження православної нашої східної віри. За що йому належить всіляка слава, честь і всіляке поклоніння во віки. Амінь.
[ПРО ОРАЧА І ЙОГО ГОСПОДАРЯ]
Року 1630-го, березня 25-го, в день Благовіщення пресвятої богородиці, в селі пана Замойського, що зветься Піску-ровиця і лежить в Белзькому повіті, один землероб-лях наймитові своєму, котрий був православної віри, ниву, на якій той жито на зиму сіяв (що ніяких не було видно сходів на ній і нічого вже було і сподіватись на них), орати велів.
А наймит мовив:
— Пане мій, сьогодні у нас, у русі, празник великий господній святий, в який не слід працювати. А тому і я орати не можу. До того ж, як посіяв єси жито, маючи надію на бога, то не добре зневірятись у божій благодаті, поки не мине час проростання, і сим бога гнівити.
Та змусив його господар впрягти воли і вийти у поле.
І вийшов із сином пана свого. Та ніяк не зважувавсь орати у празник господній.
Господар вийшов подивитись, чи оре, і, побачивши, що той без діла стоїть, почав словами лихими лаяти наймита, кажучи:
— Не святий се день! Минув уже день Благовіщення. Бридня той твій руський празник! Іди ори і не вигадуй!
Проте слухняний син церкви знову волів наказу дочасного пана не послухати, аніж божий закон переступити (бо кожний раб, поки накази його пана не суперечать божій волі, повинен усе, що той велить, по силі своїй творити; коли ж що незгідне з божим і церковним повелінням зважиться пан наказати, не повинен його слухати ні в чому) і каже господарю своєму:
- Хоч і вбити мене зволь, а робити нічого в такий святий день я не буду.
Тоді господар, лихословлячи дуже, почав із сином своїм орати.
■А наймит рушив у село.
Іде, аж бачить: із поля вихор темний, наче морок, летить до господаря, а налетівши, покрутився над ним трохи і невидимим став. Глянув наймит—ані господаря, ані сина його, ані волів, ані рала не видно. І, злякавшись, побіг він у село і повідав усім, що сталось.
Люди ж, вийшовши у поле, нічого там не знайшли. Так і по сей день ті не знайшлися. Бо погубив бог господаря того за хулу і зневагу благочестя і за порушення своєї волі.
ЖИТІЄ АНТОНІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО Фрагмент
Благословен бог, вся премудростію сьтворивьій, иже всім человіком хощет спастися и в разум истинньїй прійти, яко не остави до конца россійскія нашея земли, ниже попусти помрачитися ей тмою невідінія, да не видит спасенньїя стезі, но якоже из начала міра, егда вся земля тмою верху бездньї сущею покровенна бі, тогда носящуся духу святому над водами світ земли новозданной первіе сьтвори, помалі же и солнцу воссіяти над нею повелі, егоже положи в область дни и в просвіщеніе луньї и звізд, обладающих в нощи; сице и егда прійде кончина літом, земля же наша россійская тмою близ ада сущею, невидініем, глаголю, спасенія, помраченна бі, тогда носящуся духу томужде над крещеніем преданньїм нам от благовірнаго в князех Владимира світом вірьі первіе нас просвіти. Помалі же и солнца мьісленнаго, світящаго добрими дільї, не возбрани [бог], да воссіяет нам в область дни спасенія и в просвіщеніе луньї и звізд мьісленньїх, обладающих помощію в нощи нераденія нашего
о спасеній, но избра на се преподобнаго и богоноснаго отца нашего Антонія, иже воскорі по крещеніи россов, аки вторий Моисей по прошествіи ізраиля чрез море, взьійде, повинуяся званію божію, на гору святую, на Сінайскую, от огня ярости божія дьімящуюся, но Афонскую, благодатію богородицьі сіяющую, идеже пріят благодатний закон, устроеніем ангель-ским преданньш святому иноческому чину.