Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 78. Світильники III ст. н. е. з Херсонеса.

Водночас помітним стає падіння ролі Народних зборів, рішення яких тепер скріплювалися підписами членів Ради і вищих магістратів[1000], а також зростання значення Ради, до якої вибиралися колишні магістрати, а часом і прямі родичі. Це свідчить про наявність тенденції до зосередження в одних руках функцій законодавчої і виконавчої влади, що є вірною ознакою подальшої аристократизації державного ладу[1001]. Відбувався поступовий процес трансформації демократичних органів самоврядування в апарат, що фактично був характерним для аристократичної республіки. Цей процес почався з другої половини III ст. до н. е. і тривав у перших століттях, коли на нього певним чином впливала римська адміністрація. Разом з тим не слід вважати, що державний апарат провадив у життя вимоги лише соціальної верхівки населення. Якоюсь мірою він, мабуть, підтримувався широкими верствами дрібних і середніх виробників, які за умов, що склалися, мали змогу отримувати стабільні прибутки, хоча основна маса населення згаданих категорій фактично не брала участі у політичному житті. Такий стан уможливлює певну паралель між членами херсонеської Ради і декуріонами провінційно-римських міст, а також припущення, що державний лад Херсонеса фактично був дуже близький до квазімуніципального[1002].

Рис. 79. Надгробок римського кавалериста з Балаклави, кінець II— початок III ст. н. е.

Новим порівняно з попереднім періодом є впровадження посади першого архонта. Ця магістратура фіксується в епіграфічних пам'ятках Херсонеса з І ст. й існує протягом усього римського періоду. Перший архонт зосередив у своїх руках вищу громадянську й військову владу, а з середини II ст. стає й епонімом. Запровадження цієї посади красномовно свідчить про зростання антидемократичних тенденцій у державному ладі, що деякою мірою можна розглядати як результат впливу Риму на внутрішнє життя міста.

Певні зміни відбулися і в етнічному складі населення. Поряд з греками-херсонеситами, які складали основну масу населення, у перших століттях в місті фіксуються вихідці зі Східного Середземномор'я, Малої Азії та Подунав'я. З ІІ ст. починають проникати до Херсонеса представники сарматських племен. Слід зазначити, що вони асимілювалися і припиняли існувати як самостійний етнос. Нові етнічні групи населення, які з'явилися у Херсонесі, а також тісні взаємовідносини з провінціями Римської імперії, безперечно, відбилися на культурній своєрідності його жителів.

Етнічний склад населення, таким чином, не був однорідним. Однак наплив до Херсонеса вихідців з інших етнічних утворень, який добре фіксується в перших століттях, не став визначальним для розвитку міста. Херсонес протягом усього римського періоду лишався великим політичним, економічним і культурним античним центром Північного Причорномор'я, населення якого зазнало незначної варваризації[1003].

Значно виразніше виявилася романізація міста, передусім у політичній сфері. Так, зближення з Римом і розміщення в Херсонесі римської залоги призвело до поширення на його населення впливу провінційно-римської культури. Надання представникам соціальної верхівки прав римського громадянства спричинилося до утворення в місті привілейованого прошарку, який, разом із солдатами залоги і членами їхніх сімей став опорою римської адміністрації, впроваджуючи в життя її політику. Залишаючись формально «вільним», Херсонес фактично повністю потрапляє у залежність від римської адміністрації, представником якої у II ст. був військовий трибун. На нього покладалося не тільки командування римськими військами, а й контроль за органами місцевого самоврядування.