Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Організаційно римська залога Херсонеса являла собою вексилляцію Мезійської армії. На чолі її було поставлено центуріона. Крім нього в Херсонесі у другій половині II ст. розміщувалася резиденція військового трибуна, який був командуючим усіма збройними силами Риму в Тавриці. Під безпосереднім командуванням трибуна перебувала не тільки херсонеська вексилляція, а й римська військова ескадра й військові загони або пости, розміщені на території фортеці Харакс, на місці сучасної Балаклави, у північній частині нинішнього м. Севастополя[997], на городищі Алма-Кермен, а можливо, й на Усть-Армійському городищі. У Тавриці в другій половині II — першій половині ІІІ ст. було сконцентровано близько 1,5 тис. легіонерів, солдатів допоміжних військ і моряків.

Основним завданням римських військ був не тільки захист Херсонеса і морської дороги, що йшла вздовж узбережжя Криму, а й контроль за великими територіями у Південній та Південно-Західній Тавриці. Однак система організації захисту вказаних територій, простежена за епіграфічними й археологічними джерелами, уможливлює зараз висновок про наявність тут так званого Таврійського лімеса. Дислокація римських залог, або постів не тільки в Херсонесі, а й у ряді пунктів Таврики дає змогу припускати, що римські війська захищали тут не самі кордони імперії, а лише підходи до них. При цьому організація римських військ у Тавриці мала дуже багато спільного з системою розміщення військ у прикордонних районах імперії[998]. Це, в свою чергу, дало можливість римській адміністрації провадити свою політику не тільки стосовно «вільного» Херсонеса, а й тримати під контролем значну частину гетерогенного населення Таврики.

Рис. 77. Надгробок Аврелія Сальвіана з Херсонеса, II—III ст. н. е.

Зміцнення зв'язків Херсонеса з імперією, що стає особливо помітним з середини II ст., зумовило певні зміни у соціально-економічному розвитку міста. Економічне становище після кризи, яку переживав Херсонес наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е., почало поступово поліпшуватись. На межі нашої ери спостерігаються ознаки його стабілізації і зростання виробництва. Слід підкреслити, що економічне відродження йшло на економічній основі, що склалася тут ще в елліністичний час.

Зменшення херсонеської сільськогосподарської території внаслідок скіфської експансії спричинилося до скорочення територій на Гераклейському півострові, де вирощувався виноград, і збільшення площ висіву зернових культур. Наслідком цього було також прискорення розвитку промислів, товарне виробництво яких частково забезпечувало населення засобами існування та покривало дефіцит у зовнішній торгівлі. Однак через порівняно слабкий розвиток продуктивних сил це не могло кардинально оздоровити економіку, бо місто, з одного боку, втратило родючі землі у Північно-Західному Криму, а з другого — ринок у цьому районі, що поглинав продукцію місцевого ремесла та привізні товари. Тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса, відродження сільськогосподарської бази на Гераклейському півострові, а також розширення ринку за рахунок населення Таврики могли сприяти економічному піднесенню. Увесь подальший хід історичного розвитку Херсонеса яскраво свідчить, що саме ці чинники спричинилися до нового розквіту міста.