Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 75. Золотий ауреус часів правління Нерона з Балаклави.

Після перемоги в дакійських війнах і реорганізації охорони кордонів Нижньої Мезії, яку було здійснено за часів правління імператора Адріана (117—138 рр.), у Херсонесі і Хараксі знов з'являються римські війська. Причому херсонеська вексиляція, до складу якої входили солдати І Італійського легіону ІІІ Галльської когорти, повинна була не тільки захищати місто, а й наглядати за варварським населенням, що мешкало в його околицях[990]. Проте римські війська на цей раз тут затримались недовго.

Якщо спиратися на згаданий херсонеський декрет 30-х років ІІ ст., то можна зробити висновок, що на цей час римських військ у місті вже не було. А з повідомлення Флегонта Траллійського дізнаємось про те, що імператор підпорядкував Херсонес боспорському царю Котісу II [FI. Trail. 01., XV]. Це, ймовірно, можна розглядати як розпорядження римської адміністрації щодо протекторату більш сильного у воєнному плані Боспору над Херсонеською громадою. Найвірогідніше, що після виводу з Херсонеса римської вексиляції десь на межі 20—30-х років II ст. імператор поклав на царів Боспору захист міста від варварів. Однак це не призвело до інтеграції Херсонеса до складу царства, а, мабуть, накладало на громаду лише обов'язок сплати форосу і, можливо, в періоди відсутності загрози Херсонесу надсилання допоміжних загонів на Боспор. Надалі, за часів правління наступного царя Боспору Реметалка (131/132— 153/154 рр.), Херсонес знов шукав допомоги у боспорських правителів, про що свідчить почесний напис на честь Арістона [IOSPE, І2, № 423]. Посольство, до складу якого входив цей державний діяч, вело переговори з боспорським царем щодо військового загону, який, ймовірно, мав допомагати херсонеситам у боротьбі з варварами[991]. Однак дії боспорських царів були малоефективні, про що свідчить клопотання у Римі Арістона, сина Аттіни, про елевтерію для Херсонеса, тобто, Херсонес був вимушений звернутися за безпосередньою допомогою римських збройних сил. Відомо, що цю елевтерію було даровано місту завдяки підтримці клопотання херсонеситів громадянами Гераклеї Понтійської[992] і відзначено карбуванням спеціальної серії монет, випуск яких припадає на час не раніше 145 р. Виходячи з цього, початок так званої «другої елевтерії» у Херсонесі слід відносити десь до середини ІІ ст.

Правове становище провінційних міст Римської імперії регулювалося згідно із звичайною юридичною практикою, що складалася в ході римської експансії. У Східних та Балкано-Дунайських провінціях, заселених переважно греками, через специфічні умови, які склалися тут ще до римського завоювання, переважали громади з громадян перегрінського статусу. Причому в областях, що населялися греками, римська адміністрація при організації управління широко використовувала такі правові поняття, як «елевтерія» і «автономія», зміст яких було визначено ще на межі V—IV ст. до н. е.[993].

Однак ці правові поняття не залишилися незмінними. У перших століттях нашої ери елевтерія перестає розглядатись як державна незалежність, або суверенітет. Тепер вона означала лише право самоврядування під римським контролем, громадянство певного міста і свободу порядкувати земельним фондом поліса[994]. Більше того, «свобода» грецьких міст і в тому числі Херсонеса тепер повністю залежала від милості правлячого імператора, який міг у будь-який момент відібрати надані привілеї. Однак, незважаючи на здебільшого формальний характер «свободи», одержаної містом, громада була зацікавлена в ній, бо вона давала їй певні вигоди. З огляду на те, що Херсонес розташувався за офіційними кордонами провінції, щодо нього, певно, було прийнято новий lex civitatis, яким і визначався правовий стан громади і та основа, на базі якої мали регулюватися відносини між «вільним» містом і римською провінційною адміністрацією[995]. Підтвердженням на користь цього висновку є згадка про права херсонеситів у листуванні з приводу проституційного податку [IOSPE, І2, 404].

Рис. 76. Надгробок Газурія, сина Метрадора, із зображенням паноплії. Херсонес, І ст. н. е.