Студії з української етнографії та антропології

Потрійне повторення того самого ритуалу в усіх істотних частинах весілля не можна пояснити тільки самим бажанням продовжити шлюбне свято. На жаль, наші джерела дуже мало освітлюють це питання, і ми мусимо обмежитись нашими власними висновками зи

Нам здається, що це повторення можна наблизити до того, що ми знаходимо й тепер у багатьох примітивних народів, у яких перед остаточним шлюбом мусить бути доконане тимчасове зближення,— шлюб на спробу,— і це практикують як свого роду іспит. Цей звичай є у червопошкурих в Канаді, в отомеїв у Мексиці, у санталів в Індії, на острові Цейлоні, у багатьох племен Сибіру 46 та взагалі у всіх тих народів, що дають відтворенню перевагу над дівоцтвом, У європейських народів ці тимчасові шлюбн існували в формі nuits d'érpeuve, Probenächte,— пробних ночей, як це мн мали вже нагоду зазначити в цій праці.

Отже, мн бачимо, що у внутрішньому складі українського весілля, поруч з чисто релігійними звичаями, як молитва та жертва, дуже важливе місце призначається драматичному наподобленню стародавніх звичаїв, як-от звичай спати з дівчиною до шлюбу, ритуальне умикання дівчини, оборона, що до неї готуються всі мущини з роду дівчини, одрізування їй волосся, право на молоду всіх мушин її нової родини — батька та брата молодого тощо. Всі ці акти, що не мали релігійного характеру, набрали його з часом та суворо визначились, ставши разом із тим необхідними аксесуарами релігійного культу.

З річей звичайних та З річей звичаєвого права вони стали річами культу, як це не раз доводиться зазначати тим, хто працює над студіями, аналогічними з нашими. Так, наприклад, жиди довго вживали крем'яних ножів для операції обрізання J,î; живий вогонь, цебто вогонь, що його «люде,—як каже Ріг-Веда, примушують вродитись од двох арані швидкими рухами своїх рук* (VIі, І, І), заховує й досі свій привілей бути виключним джерелом, з якого можна брати священний вогонь у індусів та у багатьох инших народів зи. Так само в Архангельській губернії існує звичай корнстатись ним під час церемонії орання навколо міста чн села з метою охоронити населення чи скотину від якоїсь пошести. Вживають також цей вогонь і в Тульській губернії під час гер, що відбуваються на святого Івана 3,s. Це особливість примітивних громад,— каже Bagehot3,в,— що більшість їхніх звичаїв, вико* нуваних протягом століть, набирають чогось подібного до надприродної санкції... Вся громада переконана, що станеться якесь велике нещастя, коли б зник стародавній звичай і|7; тому-то саме виконання звичаю, чи навіть тільки наподоблення звичаю, який уже зник, поволі здіймається на височінь релігійного ритуалу. Через цю особливість шлюбних церемоній у ріжних народів вони й набрали особливого інтересу та стали дуже багатим джерелом для вивчення доісторичної епохи 3 .