Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
Чи це тур, чи туриця,
Чи хороша молодиця?
Примітивши, що молода вкрита наміткою, питають, співаючи: «Де ти була, донечко, що стала така біла? — Я в саду була І квіти з дерев обсипали мою голову».
Увійшовши в хату, починають їсти та пити; при тому кричать, скачуть на лави, танцюють тощо. Зять все ще не виходить, і пісня пояснює його відсутність тим, що він виїхав до Львова закупити золоті келихи для частування перезви. Але ми вже бачили вище, шо Його відсутність мотивується страхом перед тещею. Цей нелад луже відомий і дуже поширений у всіх народів, які практикували умикання молодої, І здається цілком природним. У багатьох диких народів надзвичайно обережно уникають зустрічи з тешею, бо жінки стали б неплодними, а полювання було б лихе — бракувало б дичини 277.
В осетинів молодий не сміє попадатись на очі не тільки своїй тещі, а й взагалі цілому її родові під час весілля, а навіть Іще й потім. Він увесь той час перебувае у свого товариша (мабуть, у дружка) і тільки вночі полохливо прокрадається до своєї жінки 216 В деяких слав’янських народів, як-от у поляків, знаходимо також звичай, що зять ховається від тещі т.
Тим часом перезва стає дедалі все буйнішою та набирає вакхічного й еротичного характеру. Горілку п'ють просто з великих мнеок, «кожний п’є, скільки хоче»; розливають горілку по столі, жінки ляпають по ній руками, співаючи найцннічніших пісень; нарешті вони вискакують з-за стола І розпочинають несамовиті танці, які мають, безперечно, фалічний характер. На жаль, українська етнографія майже не має потрібних матерІялІв для вивчення цієї частини весільних звичаїв, хоч якраз ця частина дуже важлива і вивчення її могло б кинути світло на найстародавніші та найцікавіші риси культу й звичаїв у примітивних слав'янських народів і дати пояснення фактам, що й досі зостаються для нас незрозумілими. Спричинилась до цього, з одного боку, соромливість етнографів, що колись працювали над цим питанням; з другого боку — суворість російської цензури, що була ще соромливіша за етнографів тоді, коли народну традицію вважали за щось таке, шо не має жадної наукової вартости . Невеличка кількість відомостей, шо їх ми маємо щодо цього питання і які служать нам базою в наших дослідах, складається з деяких уривків, шо випадково опинились у збірнику Чубинсь-кого, та частково з рукописного збірника народних пісень Максимовича, що після смерти його зостався невиданий Але ми. головно, базуємося на невиданих матеріялах, які, на жалы дуже нечисленні і які зібрано ad hoc за нашою спеціальною програмою*’*1.
Майже нічого ми не знаємо про танці, які супроводять весільну оргію Спеціяльні записи весільних пісень, шо ми на них спирались в нашій праці, не дають нам достатніх відомостей.
177 El. Reclus, Les primilib, 153.
Макс. КовалевскіА, Современимй обычаА і т. д . І, 251.
^ О. Kolberg, Lud polski, ст 291. 292, 426
т Ще й тепер ми лустрічаєшхи з дуже тканими фактами тою самого роду; гшячна частина матеріалів, що їх небіжчик Чубинський зібрав під час свосї експедиції, ие могла ввійти до його монументального збірника ик неморальна. і передано U в рукопису до бібліотеки t Русск Ииперат Географ- Общества»: в аркмвак ії вона посована Й досі Розв'язання царським указом р. 1875 Піпденио'Західньоі Секції «Русск. Географ. Общества» (у Кнїві). яка займалась спеціально українською етнографі«», а тому й дістала обвинувачення в занадто великому патріотизмі, витворило прірву в нашому вивченні України, прірву, що П не засипано ще й досі.
Я вважаю за свій обов'язок висловити тут мою щиру подяку багатьом особам, що виявили охоту спричини тися до полегчення мого завдання. Був би дуже радий, якби ці сторінки натхнули серйозним людям охоту провадити далі ці досліди, такі потрібні в інтересах нашої батьківщини та знання взагалі.
Виходячи з того, шо нам довелося бачити самим та що дають зібрані оповідання, мн можемо вказати тільки на журавля, якого звичайно на перезві танцюють. Це рід кола, болгарського хоро, виконання якого супроводять ріжними еротичними рухами, як, наприклад, хапанням один одного за pudenda. Танцюють також циганську халяндру, що, як це зазначив Максимович па збочинах свого рукопису, пересякнута так само безсоромним характером. Нарешті, в Бердичівському повіті жінки також танцюють коло, одною рукою тримаючи товкач у себе між ногами, а другою — покриваючи та відкриваючи його дерев'яною квартою, що з неї звичайно п'ють воду.
Щодо пісень, то вони майже виключно присвячені актові сексуального єднання та органам відтворення, —починаючи з жартовливих і кінчаючи тими, що під формою несамовитої розпусти переховують у собі безперечні сліди стародавнього фалічного культу. «Чи чули ви, добрі люде, новину: наша пічка з биком спала, а припічок з телицею, а запічок з овечкою; коцюба нам яйця несла, мітла квочкою квоктала, ступка яйця покривала, лиска хвостиком махала... Стережись, лисичко, щоб не стадо лишечко, треба бути спокійною». В іншій пісні козак косить в лузі, а дівчина приносить йому обідати; козак мас за поясом люльку і просить, щоб вона дала йому з своєї коробочки вогню: «Дай мені, дівчино, свого труту! — Я не можу тобі дати, любий козаче; мушу в матері спитати, чн можна козакові давати.— Ой, давай, прохання задовольни* Розкрий рукн, розгорни ноги та підійми спідницю» .