Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
919 Багато вчених, як-от Л «тур по, Ковалевський, а особливо Вестермарк. ие визнають гіпотези про загальне сексуальне змішання Мн не можемо тут дискутувати таке с ким плі коване питання, але ми дозволяймо собі зазначити, що його ніг далеко не розв'язано остаточно, і тому ми припускаймо коли не змішання, то принаймні те «послаблення моралі», яке, на думку Коваленського, являє собою наслідок того стану річей, коли натуральні зв'язки дитини можуть бути визнані тільки щодо матері (Tableau des origines etc., ЗО) нання ритуального танцю, під час якого той, хто представляє бика, напо-доблює coitus з допомогою незвичайно довгого надставленого phallus’a.
Лібрехт, однак, гадає, що в цьому прототипі шлюбних танців, шо його опис чи дали вище, бик та телиця не заховують уже своєї примітивної форми; він припускає, що ця форма реально містить в собі не тільки інтимне зближення між чоловіками та жінками цілого роду, але й зі скотиною; багато прикладів цього дали Єгипет та стародавня Італія зго.
Пережиток цих звичаїв, що їх пристосовано до весільних обрядів, знаходимо у курдів, одного з арійських племен, яке живе на горах, на півдні Ерзін-гана. Щороку святкують вони так званнй Мит Soïnderan, цебто свято загашення свічок, під час якого hodja, чи священик, спершу давши всім поцілувати свою руку, вигукує: «Я не бик, я великий тур!» Тоді та жінка, що з-поміж усіх присутніх на святі останньою вийшла заміж, а коли це можливо, то й того самого ще дня, підходить до нього й каже: «Я - та молода корова!» Потім всяке світло гасять, і починається оргія, під час якої всі присутні на святі віддаються цілковитому сексуальному зближенню, не зважаючи ні на вік, ні на споріднення ЗЇІ.
Дівчат та дітей не допускають, однак, на це свято. Лібрехт стверджує, що бик цього свята — це первісний бик (Urstier) парсів, родоначальний для всіх рослин та всіх тварин. Він порівнює його з биком Вед у індусів, який, як каже Бергман (Les Getes, 171), символізував небо, а корова була символом землі. Бик, що був завше епітетом сонця, став потім епітетом Соми як пред ставника мужеського начала, чи жениха. Цей епітет, як і епітет корови, засвоєний був класичним світом, придбавши значення першорядної ваги у сакраментальній формулі стародавніх римлян: «Ubi tu, cajus, (gajus — бик) ibi ego caja (gaja — корова)». Нарешті, як каже Браун (цит. у Лібрех-та): «На цілому світі, від Єгипту й Індії аж до Ісландії, землю завше уявляли собі в формі корови, а дух творення завше символізували биком».
Прикладаючи все щойно зазначене до українського шлюбу, легко зрозуміти значення бика в піснях, що супроводять весілля. Більше того, в одній з цих пісень знаходимо майже буквальну репродукцію цієї загальної для арійців концепції:
Ой на городі часник, часник —
Стоїть Грицюньо як бик, як бик...
А коло його печериця,
Стоїть Маруся, як телиця Зіг.
Щодо групового шлюбу, то звичаї та пісні, що супроводять весілля на Україні, дають дуже виразні та численні його сліди. Вже саме існування парубоцької та дівоцької громади з вечорницями та досвітками, які являють собою не що инше, як прямий пережиток тих «игр між селищами», зазначених у літописі і так суворо переслідуваних христіянським духовенством,— вже це одно дає нам найочевидніший доказ. Сюди також треба віднести звичай молотити жито, бо ж пісні натякають на дефлорацію молодої саме на току. Нарешті, звичай перезви та ритуальний танець, усіх по черзі, боярів з молодою, в якому виявляються тепер їх стародавні права на молоду,— все це, без сумніву, являє собою пережиток групового шлюбу. Єсть рація гадати.
130 Liebrecht. Zur Volkskunde, 394— 395.
Blau, Zeitschrift der deutsch, morgenlànd Gesellschaft, 16, 623, цнт. y Liebrecht'a. op cit.. 422. A. Wereszczyftska, op. cit. (Рукопис).
іцо ця епоха групового шлюбу була одночасною з епохою культу сонця. З тих часів мусять походити всі ці звичаї чисто релігійного ряду в народному шлюбі на Україні, як калові танці, вінки, священне дерево гільце, обряди перед вогнем або коло криниці, жертви півнями, курками, голубами і, нарешті, священний хліб-коровай. Всі ці релігійні звичаї точно відносяться до епохи групових шлюбів, вони були засвоєні також і соняшним культом. І ми тим більше стоїмо на цій гадці, що ми знаходимо їх і в ритуалах народних свят в честь сонця, як, наприклад, веснянки, семик, Купайло, Я рило тощо. Ці свята не можна ииакше розглядати, як останки тих игр між селами, які для парубків та дівчат стародавніх часів були не тільки засобом погодитись, як про це говорить літопис, але й місцем, де закладались, а навіть і виконувались de facto шлюби. «Сатанинський» характер, що його набирали всі игри, гак само, як і зазначений на початку нашої праці звичай спати разом після вечорниць, вказують на це з очевидною безсумнівністю. Як каже ігумен Памфіл, ці гри «спокушали молодь обох статей та спричинялися до їх паду... до того вони були джерелом бруду та розпусти для дівчат» .