Марина — цариця московська

І в той час, як з’явилися чутки про те, що цар Дмитрій насправді живий, «москва» раптом почала вимагати... крові поляків. Вимагала, вважаючи їх головними винуватцями Смути в Московському царстві, під час якої було багато вбито «їхніх людей».

«Москва» (в смислі москвичі) вимагала вчинити розправу над «литвою»: над Мариною знову нависла загроза.

Бояри, аби уникнути зайвого кровопролиття, спішно перевели Мнішеків — чи не таємно — у нове помешкання. Дo будинку посла Афанасія Власьєва, який на той час уже був відправлений у заслання. Той притулок Мнішеків одразу ж було взято під охорону, і до Марини нікого не пускали. Лише родака старосту Станіслава Мнішека. Аби він переконався, що Мнішеки живі й здорові, хоч загроза над ними нависає, тож аби нічого лихого не сталося з ними, їх і переведено до іншого будинку та взято під варту...

12 липня Боярська дума ледве стримала натовп «миру», який вимагав помсти за вбитих під час травневих подій московитів. Окремі горлодери, які багли крові, вигукували на адресу поляків:

— Хай вам так же дістанеться, як і братам нашим!

Це вже було й зовсім кепсько.

Тривога наростала.

А тут ще й пронеслися нові чутки, ще вражаючіші: буцімто цар Дмитрій, який справді врятувався — в цьому вже в Москві ніхто не сумнівався, — почав збирати рать для нового походу на Москву.

Повстання проти Кремля під проводом Дмитрія — чи того, хто себе за нього видавав, — почалося в Сіверській землі і стало, по суті, початком громадянської війни в Росії.

І тоді бояри прийняли рішення негайно порозсилати поляків і литовців, які залишалися в Москві, «по разным крепостям».

Тим більше, ситуація в державі, різко погіршившись, змінилася не на користь царя та його бояр. Починаючи з серпня 1606 року повстання проти царя Василія Шуйського спалахнуло з новою силою і почало ширитися серед сіверських, польських, рязанських та українських міст — там збиралася велика рать для походу на Москву.

Ясно стало, що в таких умовах тримати далі в Москві жону вбитого царя Марину просто небезпечно. Як і її батька та їхніх співвітчизників. При наближенні повстанської раті до Москви московити можуть знову повстати і перебити недобитих поляків.

І полякам веліли прощатися між собою, адже їх вирішено було порозсилати по різних містах і селах Московського царства.

Вишневецького, Яна Мнішека і Сигізмунда Тарло відправили на північний схід від столиці — у різні замосковські міста.

Інших поляків та «литву», «котра прийшла з Розстригою посла по городам: у Ярославль, на Кострому, в Галич, повеле посадити їх на дворех і приставити до них приставів і берегти велів (цар Шуйський) наміцно» — із свідчення «Нового літописця».

Відсилали поляків — прямо спішна масова евакуація відбувалася, — і в Ростов, у Твер, Вологду, на Білоозеро... З одного боку, це було зроблено для самої ж безпеки поляків, а з другого — їх порозсилали в різні краї ще й тому, щоб завадити їм спілкуватися між собою. Та й з тих далеких країв, із глушини ні поляки, ні «литва» не могли влаштувати втечу.