Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Позбавлені ритуалів, які належаться їм по праву, англійські отроки вигадують собі на втіху власні неофіційні ритуали, які переважно зводяться до потрапляння в халепи через нелегальне розпивання алкоголю, експерименти із забороненими психотропними наркотичними речовинами, крадіжки в магазинах, викрадення автомобілів «на покататись» або вони ще щось вигадують, щоб привернути увагу до тілесних змін. До слова, в нас найвищий рівень підліткових вагітностей в Європі!
Підлітків не «приймають» як повноправних членів суспільства аж доки вони не проминуть буремний підлітковий вік і не відбудеться офіційний ритуал зміни стану — святкування вісімнадцятиліття, яке знаменує перехід у статус дорослих. Декому влаштовують міні-обряд у сімнадцять, з нагоди отримання водійських прав, однак саме у вісімнадцять англійці офіційно вступають в еру дорослості — можуть голосувати, одружуватись без батьківської згоди, вступати у гомосексуальний зв’язок, дивитися фільми для дорослих і, що найважливіше для більшості, купувати алкоголь. Звісно, що багато хто й до того пив недозволені алкогольні напої, займався всяким сексом і дивився «доросле» кіно; багато підлітків кидають школу в шістнадцять і йдуть працювати на повний день, може, навіть одружуються чи просто живуть з кимось в парі, вагітніють і заводять дітей. Одначе, саме вісімнадцятиліття досі вважається мильним каменем, приводом влаштувати велику галасливу вечірку чи просто напитися ще більше, ніж у звичайний суботній вечір.
«Проба на тривкість»: рік-на-паузу?
У середовищі освічених класів одразу по обряду вісімнадцятиліття практикують рік-на-паузу — перерву між школою та університетом, тривалий «лімінальний» період, під час якого молодь подорожує за кордоном, займається доброчинністю (допомагає будувати школу в перуанському селищі, працює в сиротинці в Румунії, рятує тропічні ліси, копає криницю і т. д.) і знайомиться зі справжнім (читай — бідним) світом, живе наповненим життям та здобуває досвід, який сформує характер на все життя. Рік на паузу — це щось на зразок обряду ініціації, пом’якшений варіант племінної традиції, коли юнаків відправляють у джунглі чи кудись в дике поле, щоб вони спробували по чім фунт лиха і довели, що достойні стати офіційними членами спільноти.
Серед верхівки та впевненого середнього класу таким випробуванням зазвичай ставало заслання чада у закриту приватну школу інтернатного типу на весь період підліткового віку. До відносно недавнього часу вищі кола та аристократія були рішучими противниками інтелектуалізму (в цьому вони, як і в любові до спорту та азартних ігор, дуже схожі на робочий клас) і зневажали тягу середнього класу до вищої освіти. Їхні сини могли вступати до університету, але це не вважалося обов’язковим — можна було обійтись службою в армії або навчанням у сільськогосподарському коледжі, чи ще щось на кшталт такого, а дочкам, на їхню думку, академічна освіта потрібна ще менше. Леді Діана Спенсер ніколи особливо не соромилася тотального браку академічних знань і навіть в інтерв’ю посміювалась весело із своїх нульових оцінок і того, як їй «туго» йшла наука. Дівчата зі середнього класу вмерли б від сорому. Щоправда, звичаї потроху змінюються, особливо серед нижчих та менш заможних прошарків верхівки, чиї діти зараз змушені конкурувати з вихідцями із середнього класу з університетськими дипломами в кишені. Під час року-на-паузу пани, та навіть і аристократи з королевичами, наприклад, Принц Вільям, тепер соціалізуються, вчаться співпраці та порівнюють, кого більше покусали комарі, у товаристві підлітків із середнього класу десь на краю світу.
Побутує думка, що після року-на-паузу підліток, до якого класу він чи вона не належали б, здобуває досвід і повертається додому зміненим, соціально свідомим, надійним дорослим індивідом, готовим до тяжких випробувань і непосильної відповідальності, що несе їм життя в університетському гуртожитку, де треба самому собі прати і час від часу відкривати банку консервованої квасолі, коли, повернувшись з пабу, застанеш їдальню зачиненою. Студенти першого курсу, в яких «позаду рік перерви» вважають себе кращими — дорослішими і мудрішими — за тих, хто прийшов в університет «одразу після школи». Вони самовдоволено говорять про те, наскільки старшими вони себе почувають на фоні незрілих дітваків, які не взяли рік-на-паузу.