Спостерігаючи за англійцями

Та суто англійське приниження дітлашні в стилі «а мій гірший» не зовсім таке, як може здатися на позір. Англійці, як я вже казала, не більш скромні від природи, ніж інші народи, і хоч вони притримуються букви неписаного закону про скромність, в глибині душі все далеко не так. Часто зневажливі коментарі на адресу дітлахів — це, по суті, замасковане фанфаронство або, в кращому разі, — лукавство. Нарікаючи на лінь та неохоту робити домашнє завдання, вони в такий спосіб завуальовано натякають на те, що їхня леліточка така розумна, що впорається з наукою без зусиль. Пожалітись на «нестерпних» халамидників, які тільки те й роблять, що висять на телефоні і «невідомо чим» займаються з друзями — це просто хитрий спосіб повідомити, які ж дітки популярні серед однолітків. Коли в удаваному відчаї матуся закочує очі і плачеться, що доня одержима модою та макіяжем, — це всього лиш намагання делікатно розповісти про виняткову вроду дочки. Удаване роздратування через сміховинну зацикленість дитяти на спорті — це вправний виверт, щоб похвалитися спортивними досягненнями чада.

Навіть якщо звички та поведінка дитини непокоїть вас по-справжньому, ви просто зобов’язані висловлювати тривогу правильно — із вдаваним відчаєм у голосі. Справжній відчай можна собі дозволити тільки в колі близьких друзів: десь на шкільному подвір’ї чи на вечірці, навіть коли вам плакати хочеться від зневіри, треба прикидатися, ніби безнадію ви просто вдаєте. Іноді, прислухаючись до розмов, я чула як в голосі котроїсь із матусь, що розповідала про походеньки «безнадійного» чада, пробивався непідробний жаль. Її журні подружки тут же починали ніяковіти, відводили погляд, переминалися з ноги на ногу — пальчики ніг дивилися у протилежному напрямку, несвідомо видаючи бажання пуститись навтьоки. Тоді матуся, відчувши дискомфорт колежанок, опановувала себе і продовжувала псевдожалі правильним тоном — легковажно і з гумором. Ох ця нестерпна легкість англійського буття!