Спостерігаючи за англійцями

Свята на честь завершення іспитів не обходяться без ритуального скигління і нарікань на «відсутність радості». На кожній вечірці вам стрінеться студент чи студентка, що скаржаться на тотальне спустошення: «Я знаю, що мав би радіти і святкувати, але щось немає ніякої радості», «У всіх якась ейфорія, а я, я щось не знаю…». Попри те, що кожен з них вірить в унікальність свого спустошення, плачі, на цю тему стали такими поширеними, що студенти, які справді тішаться і радіють, опиняються у відвертій меншості.

Ще одна нагода не радіти випадає на врученні дипломів. Всі студенти, як один, кажуть, що їм нудно і нецікаво, ніхто не зізнається, що хоча б трішки пишається собою: це просто марудний ритуал, який треба відбути, щоб потішити батьків. І тут батьки, достоту як на початках Тижня першокурсника, — це щось соромливе. Багато хто щосили намагається тримати батьків та родичів на безпечній відстані від друзів, тюторів та викладачів, які також прийшли на церемонію вручення («Ні, тату! Не треба питатися в нього про мої «кар’єрні перспективи», «До біса, це ж вам не батьківські збори…», «Мам, я тебе прошу, тільки без рожевих шмарклів, добре?», «Ради Бога, бабусю, та не плачте! Я ж не, бля, тобто не премію Нобеля отримав, а диплом!») Студенти, чиї батьки не можуть стримати радості, одразу ж роблять знуджену, відчайдушну міну — закочують очі і важко зітхають, щойно в полі зору (чи слуху) з’явиться хтось зі знайомих.

На останніх декількох сторінках ми допустилися диспропорційності у висвітленні ритуалів переходу і зосередились виключно на традиціях освіченого середнього класу — рік-на-паузу, Тиждень першокурсника, випуск з університету. Справа в тому, що в тих, хто завершує шкільне навчання у шістнадцять, а також в тих, хто отримує повну середню освіту у вісімнадцять, немає схожих ритуалів. Випускники шкіл святкують з друзями та / чи родиною, однак в них немає офіційного ритуалу, що знаменує перехід від школи до професійного навчання, роботи чи безробіття. А от перша робота — це важлива віха і, без сумніву, набагато драстичніша, аніж перехід із школи до університету. У деяких школах практикують спеціальні дні для вручення відзнак і т. д, але справжньої церемонії «завершення школи» (нічого на зразок американського випускного по закінченні старшої школи — з пишними святкуваннями, помпезнішими за святкування університетських випускних в Англії). Згодом, декілька місяців по тому, результати іспитів на здобуття неповної середньої освіти та повної шкільної середньої освіти надсилають учням до дому. Тож «випускний», якби він навіть був, знаменував би лиш кінець академічного курсу, а не академічні досягнення, як закладено у семантиці терміну «вручення дипломів». Як би там не було, але дуже прикро, що в нас немає ритуалу, який би належно знаменував завершення навчання у середній школі та перехід від шкільного до професійного життя.