Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Дідусі та бабусі, близькі родичі та подружки матусі більше цікавляться немовлям, але переважно в межах неофіційних дружніх візитів, а не на великих світських прийняттях з нагоди поповнення в сім’ї. Американська традиція влаштовувати новоспеченій матусі вечірку на честь народження первістка, так звана «мамська вечірка» («baby shower»), перекочувала й до нас, але не набула такої популярності, як в себе на батьківщині. До того ж свято влаштовують до народження малюка, тож, по-суті, дитя у процесі не задіяне. Хрестини, зазвичай, — подія тиха і скромна. Дитина недовго перебуває в центрі уваги навіть під час самих хрестин — англійці, зазвичай, не розтікаються киселем і не агукають до немовлят. Буває (не часто, але достатньо, щоб довідник Дебрета розкритикував), батьки використовують хрестини, щоб піднятись соціальною драбиною і обирають дитині «поважних», заможних та впливових хрещених батьків — так званих «трофейних хресних».
Не зрозумійте мене неправильно: я зовсім не маю на увазі, що англійці не люблять і не леліють своїх діток. Певне, що люблять і мають такі ж батьківські інстинкти, як і всі люди. У культурному вимірі, однак, ми не такі зосереджені на дітях, як інші народи. Ми любимо їх як індивідів, та, приводячи у суспільство, не влаштовуємо з цього пишних обрядових святкувань. Часто кажуть, що англійці більше переймаються домашніми тваринками, ніж дітьми. Це несправедливе перебільшення! Однак, той факт, що Національне товариство захисту прав дітей було засновано на шістдесят років пізніше, аніж Королівське товариство захисту прав тварин, вже сам собою промовисто свідчить про ієрархію пріоритетів у нашій культурі.
Як говорити про дітей і правило «А мій ще гірший!»
Англійські батьки пишаються своїми дітьми, як і всі батьки по всьому світу, але в розмові вони цього нізащо не викажуть. Правила скромності не лише забороняють вихваляти потомство, а ще й приписують показово занижувати його достоїнства. Батьки, навіть ті найпихатіші і вщент захоплені дітьми, мають закочувати очі, тяжко зітхати і навперебій скиглити, які ж їхні чада галасливі, виснажливі, ледачі, безнадійні та нестерпні тумаки. Одного разу, на вечірці, я підслухала, як одна матуся хотіла похвалити дитя іншої: «Я чула, що твій Пітер обрав десять предметів на атестацію! Який він у тебе розумний…». У відповідь прозвучало зневажливе пирхання і спростування компліменту: «Ага, може, й розумний, але ні за холодну воду не береться — тільки й знає, що свої безглузді комп’ютерні ігри та огидну музику…». На що мама номер один відповіла: «Ой, і не кажи! Сем точно все провалить! Єдине, що його цікавить — це скейт, а це в атестацію, знаєш, не входить. Я йому це кажу увесь час, але хто б там мене слухав…». Діти, про яких йшла мова, напевно, були відмінниками, і матері, без сумніву, це прекрасно знали — власне, за відсутністю тривоги в тоні було цілком зрозуміло, що мами впевнені у хороших результатах, але вголос про таке не говорять.
Про дітей треба говорити трохи відстороненим, цинічним, жартівливо-байдужим тоном — так, ніби ви їх любите в міру, але водночас вважаєте трохи нудними та докучливими. Певне, що є батьки, які переступають через ці неписані правила і навперебій оспівують чесноти та досягнення своїх чад, трясуться над ними і пускають сентиментальні соплі. На загал таку поведінку засуджують — її вважають претензійною і пафосною, а екзальтованих батьків делікатно уникають та стороняться. У колі родини та друзів батьки можуть іноді дати собі волю і розповісти, що насправді думають про своїх діток — вивергати любов та гонор або тривогу та гризоту. А от на людях — коло шкільних воріт, на зустрічі зі знайомими — майже всі вони демонструють поблажливу, критично-жартівливу відстороненість і ще й змагаються в очорненні своїх бідолашних кровиночок.