Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Хоча портретист із Джоліона був не дуже добрий, проте він уже тричі малював свою молодшу дочку і 4 жовтня 1899 року взявся малювати її вчетверте, коли йому принесли візитну картку, від якої його брови зразу високо звелися вгору:
МІСТЕР СОМС ФОРСАЙТ
«ПРИТУЛОК», «КЛУБ ЗНАВЦІВ»,
МЕЙПЛДЕРГЕМ. СЕНТ-ЛЖЕЙМС.
Але тут ми перериваємо сагу про Форсайтів і повертаємося на кілька років назад...
Прибути з довгої мандрівки по Іспанії в дім, де всі вікна запнуті завісами, до маленької дочки, що аж заходиться слізьми, до улюбленого батька, який спочиває останнім спокійним сном,— усе це не могло не закарбуватися навіки в пам'яті такої вразливої і чутливої людини, як Джоліон. До спогадів, про цей сумний день домішувалося також відчуття якоїсь таємниці, пов'язаної із смертю того, чиє життя було таке впорядковане, врівноважене і бездоганне. Здавалося неймовірним, що батько міг раптово піти в небуття, не попередивши якось про свій намір, не сказавши останнього слова синові, не попрощавшись. А безладні розповіді маленької Голлі про «леді в сірому» і мадемуазель Бос про якусь мадам Еран (так вона вимовляла це прізвище) оповивали все, що сталося тут, немовби туманом, який трохи розвіявся, коли він прочитав батькову духівницю і додану до неї приписку. Як виконавець духівниці він зобов'язаний був повідомити Айріні, дружину свого двоюрідного брата Сомса, про те, що їй відписано на довічне користування проценти з п'ятнадцяти тисяч фунтів. Він зробив їй візит, щоб довести до її відома, що вкладені в акції Індійської компанії гроші, з яких мають іти належні їй проценти, даватимуть близько 430 фунтів річного прибутку, вільних від прибуткового податку. Це втретє він бачив її, дружину свого кузена Сомса,— якщо вона й досі була його дружиною, в чому він аж ніяк не був певен. Він згадав, як йому довелося побачити її в Ботанічному саду, коли вона сиділа на лавці, чекаючи Босіні,— чарівна, покірлива жінка, що нагадала йому Тіціанову «Небесну любов», і згодом, коли батько послав його на Монпельє-сквер після того, як вони довідалися про смерть Босіні. Він і досі виразно пригадував її раптову появу на порозі вітальні того вечора — її вродливе обличчя, на якому нараз спалахнула шалена надія і яке потім знов закам'яніло від одчаю; пригадував, як йому стало її жаль, Сомсову люту посмішку, його слова: «Ми не приймаємо»,— і як грюкнули перед ним двері.
Тепер, зустрівшися з нею втретє, він побачив ще прекраснішу постать і ще вродливіше обличчя — в ньому тепер не відбивалася шалена надія і відчай. Дивлячись на неї, він подумав: «Атож, такою жінкою батько не міг не захоплюватися». І дивна історія останнього золотого літа, яке пережив його батько, поволі стала зрозумілою для нього. Вона розповідала про старого Джоліона з пошаною, і в неї на очах блищали сльози.
— Він поставився до мене так дивовижно ласкаво, сама не знаю чому. В нього було таке гарне і сповнене спокою обличчя, коли він сидів у кріслі під деревом: адже я перша до нього підійшла. Чудовий був день. Мабуть, щасливішого кінця годі собі уявити. Якби всі ми могли так піти з життя.
«Щира правда!— подумав він.— Всі ми хотіли б піти з життя в розквіті літа, коли краса йде до* нас по зеленій траві».