Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Правило милостивої байдужості
Ключове слово в лементі архієпископа — «негласний». Ми не є нацією явних непримиренних атеїстів. Ми також і не агностики. І те, і друге потребує певного інтересу до того, чи існує Бог, в існуванні якого ми або сумніваємося, або й взагалі — заперечуємо. Більшість англійців навіть не думають у цьому напрямку.
У соціальних опитуваннях 60 відсотків англійців відповідає ствердно на питання, чи вірять вони в Бога[78], та д-р. Кері справедливо сумнівається у щирості їхніх відповідей. Коли я запитувала у людей, чи вони вірять у Бога, то з’ясувалося, що багато хто відповідав «так», бо:
• «не дуже релігійний, але щось там трохи вірить у Щось»;
• не проти визнати, що Бог може існувати, тож відповідь «ні» прозвучала б надто виклично;
• хотіли б думати, що Бог існує, хоч, у принципі, це малоймовірно;
• не впевнені, але можуть прийняти факт Його існування на віру;
• не дуже задумувалися, по правді, але так, хай буде, яка різниця.
Одна жінка мені сказала: «Ну, на першій сторінці я поставила хрестик на пункті “Християнка”, я мала на увазі, що я ж християнка, не мусульманка чи індуїстка, чи ще щось таке, то я подумала, що вже можна поставити і хрестик на пункті “Вірю в Бога”. Інакше я буду скидатись на якусь трохи непослідовну особу».
Кмітливі науковці з ДІРО віднедавна почали формулювати «релігійні» питання так, що вони більше пасують до аморфних та ні до чого не зобов’язуючих релігійних переконань англійців. Тепер на вибір є такі відповіді:
«Я практикуючий / практикуюча член / членкиня релігійної організації», — лише 18 відсотків обрали цю відповідь, і це включно з мусульманами, індуїстами, сікхами і т. д., які дійсно є практикуючими вірянами.
«Я не практикуючий / практикуюча член / членкиня релігійної організації», — щось на кшталт як відзначити квадратик із вже знайомою «ЦА». 25 відсотків схиляються до варіанту, який ні до чого не зобов’язує.
«Я віруючий / віруюча, але не “належу” до жодної релігійної організації», — варіант, що своєю непевністю, привабив 24 відсотки опитаних, з яких 31 відсоток вірить в астрологію, 38 — у привидів, 42 — в телепатію, 40 — в ангелів охоронців і т. д.
«Я агностик (не впевнений / впевнена, що Бог існує)», — варіант, що спонукає подумати, його обирають всього 14 відсотків.
«Я атеїст (впевнений / впевнена, що Бога нема)», — як і попередній варіант — замудрий і безапеляційний — тільки 12 відсотків опитаних.
«Жоден варіант із перелічених», — власне, за цією відповіддю може ховатися що завгодно — всього 7 відсотків.
«Не знаю», — маючи до кольору, до вибору двозначних, туманних визначень, убого було б обрати цей варіант — всього 1 відсоток.
Попри те, що всього 12 відсотків англійців зважились назватись атеїстами, я вважаю, що заувага Архієпископа про «негласний атеїзм» англійців влучила точно в ціль. Були б англійці справжніми атеїстами, то він і його церква мали б з чим поборотись, мали б проти чого виступати. А так — нам просто байдуже.
Та ми не просто байдужі, все ще гірше (з позиції Церкви) — ми ґречні, толерантні, милостиво байдужі. Ми не маємо нічого проти Бога. Якщо натиснути, то ми цілком допускаємо, що Він існує — чи Щось існує, і це щось ми можемо називати Богом. Все в ім’я миру та злагоди.
Бог — це дуже добре, якщо Він на своєму місці, в церкві. У Його домі — на весіллі чи похороні — ми поводимося так само чемно, як і в гостях, хоч і безглуздість полум’яного пишномовства нас трохи бентежить. Поза межами храму Він вкрай рідко посягає на триб нашого життя чи помислів. Якщо хтось хоче, то може Його вшановувати, це ж вільна країна, та набожність — справа особиста, її не слід виставляти напоказ, щоб не бентежити інших непотрібною метушнею навколо власних переконань. (А метушню англійці ненавидять понад все на світі.)
У багатьох країнах, наприклад, в Америці, політики та публічні особи почуваються зобов’язаними продемонструвати набожність та за найменшої нагоди згадати про духовність. У нас же, в Англії, треба робити акурат навпаки. Навіть згадка про віросповідання — це дуже ризикований хід. Ми ставимося до нашого теперішнього прем’єр-міністра, який є ревним християнином, на наш звичний зневажливо-люб’язний манір — поблажливо (хоч для нас це гризота), але тільки тому, що він завбачливо не привертає до цього питання уваги. Здається, піарники наказали йому будь-що оминати «слово з трьох букв». Незважаючи на всі застережні заходи, платформа новин «Приватний детектив» подає його в карикатурному образі сільського вікарія — помпезного і самовдоволеного, а його промови та виступи ретельно прочісують на наявність хоча б найменшого натяку на пієтет до релігії, а виявивши — одразу кидаються висміювати. (Тут варто нагадати, що сатира заміняє англійцям революції та повстання.)