Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Або кусень доброї печені, — докинув Уленшпігель.

— Авжеж, — відповів Ламме. — Але хіба ж дістанеш м’яса на цьому злиденному судні? На королівських кораблях у м’ясниці дають на тиждень чотири рази м’ясне і тричі рибу. До речі, про рибу. Хай скарає мене Господь, коли не правда, що ця суха-пресуха риба тільки даремно розпалює кров, мою бідну кров, яка незабаром зійде вся з іншою рідиною. У них там і пиво, і сир, і добра юшка, і добрі трунки. Еге ж, у них там усе є, чим задовольняють шлунок: і сухарі, і житній хліб, і пиво, і масло, і копчена шинка. Так, так, усе: і сушена риба, і сир, і гірчиця, і сіль, і квасоля, і горох, і крупи, і оцет, і олія, і сало, і дрова, і вугілля. А нам заборонили навіть забирати худобу, хоч би чию — попівську, панську чи селянську. Ми їмо самі оселедці і п’ємо поганеньке пиво. Біда мені, я нічого не маю: ні любощів жінки, ні доброго вина, ні dobbelebruinbier'а, ні добрих харчів. То в чому ж тоді наша втіха?

— А я зараз тобі розтлумачу, Ламме, — озвався Уленшпігель. — Око за око, зуб за зуб. У Парижі у Варфоломіївську ніч[226] вони вбили десять тисяч душ, вільних душ, в одному тільки Парижі! Король сам, своїми руками, стріляв у свій народ. Прокинься, фламандцю, хапай сокиру і не давай пощади: ось у чому наша втіха. Бий іспанців і католиків — ворогів наших — всюди, де запопадеш. Перестань думати про їжу! Вони возили свої жертви — і живих і мертвих — до річки й скидали їх у воду цілими хурами. І живих і мертвих, чуєш, Ламме? Дев’ять днів Сена текла червона від крові, і вороння хмарами літало над містом. Страхітлива різанина була й по інших містах: в Ля Шаріте, Руані, Тулузі, Ліоні, Бордо, Бурже, Mo. Ти бачиш зграї собак, що об’їлися й лежать біля трупів? У них щелепи втомилися від роботи. А чому так важко літають ворони? Бо вони пообжиралися м’ясом нещасних жертв. Чи чуєш, Ламме, стогін жертв, які волають про помсту і співчуття? Прокинься, фламандцю! Ти все говориш про свою дружину. Я не думаю, що вона зрадила тебе. Вона до нестями тебе кохає, мій бідний друже. І не була вона серед тих придворних дам, котрі в ніч різанини роздягали своїми ніжними ручками трупи чоловіків, щоб подивитись — великі чи малі в них чоловічі ознаки. І вони реготалися, ці дами, величні у своїй розпусті. Порадуйся ж, мій сину, і не зважай на рибу і на погане пиво. Якщо після оселедця негарний запах у роті, то куди огидніший запах від цієї підлоти. І ось убивці тепер бенкетують, руками, на яких ще не відмита кров, ріжуть жирних гусей і частують паризьких красунь — той крильцем, той стегенцем, той куприком. А вони ж цими руками тільки-но торкалися іншого м’яса, холодного м’яса.

— Я більше не буду нарікати, мій сину, — промовив Ламме, встаючи. — Для вільних людей оселедець — ортолан, а ріденьке пиво — найкращий трунок.

І Уленшпігель заспівав: