Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
І Неле, усміхаючись, пригравала на сопілці, а Ламме бив у барабан. І вгору, у небо, до Престолу Господнього, здіймалися золоті келихи і линули пісні свободи. І хвилі, як сирени, свіжі й чисті, мелодійно хлюпотіли навкруг корабля.
У серпні, одного дня, жаркого й душного, Ламме охопила туга. Його веселий барабан затих і заснув, а палички визирали з торбини. Уленшпігель і Неле, закохані й веселі, грілися на сонці. Дозорці, сидячи на щоглах, посвистували й співали, пильно вдивляючись у широке море, чи не побачать де якої здобичі.
Трелонг раз у раз питав їх, та вони лише відповідали:
— Niets (нічого).
Ламме, блідий і пригнічений, жалібно зітхав. І Неле запитала його:
— Чого це ти, Ламме, такий сумний?
А Уленшпігель додав:
— Ти худнеш, сину мій.
— Атож, — відповідав Ламме, — я сумний і худну. Серце моє втрачає веселість, а моя славна пика — свіжість. Еге ж, смійтеся, смійтеся ви, що знайшли одне одного, пройшовши через тисячі небезпек. Глузуйте з бідного Ламме, що живе, як удівець, хоч він одружений, а ось вона, — сказав він, показуючи на Неле, — змогла вирвати свого коханого з обіймів мотузки, що могла б на смерть його закохати, і сама буде його останньою любов’ю. Вона зробила добре, хай Бог її благословить, але нехай вона не сміється з мене. Так, так, ти не повинна сміятися з бідолашного Ламме, Неле моя дорога. Моя жінка сміється за десятьох. Ох, жінки, жінки, ви нечутливі до чужих мук! Болить моє серце, вражене мечем розлуки, і ніхто його не загоїть, тільки моя жінка.
— Або кусень доброї печені, — докинув Уленшпігель.
— Авжеж, — відповів Ламме. — Але хіба ж дістанеш м’яса на цьому злиденному судні? На королівських кораблях у м’ясниці дають на тиждень чотири рази м’ясне і тричі рибу. До речі, про рибу. Хай скарає мене Господь, коли не правда, що ця суха-пресуха риба тільки даремно розпалює кров, мою бідну кров, яка незабаром зійде вся з іншою рідиною. У них там і пиво, і сир, і добра юшка, і добрі трунки. Еге ж, у них там усе є, чим задовольняють шлунок: і сухарі, і житній хліб, і пиво, і масло, і копчена шинка. Так, так, усе: і сушена риба, і сир, і гірчиця, і сіль, і квасоля, і горох, і крупи, і оцет, і олія, і сало, і дрова, і вугілля. А нам заборонили навіть забирати худобу, хоч би чию — попівську, панську чи селянську. Ми їмо самі оселедці і п’ємо поганеньке пиво. Біда мені, я нічого не маю: ні любощів жінки, ні доброго вина, ні dobbelebruinbier'а, ні добрих харчів. То в чому ж тоді наша втіха?
— А я зараз тобі розтлумачу, Ламме, — озвався Уленшпігель. — Око за око, зуб за зуб. У Парижі у Варфоломіївську ніч[226] вони вбили десять тисяч душ, вільних душ, в одному тільки Парижі! Король сам, своїми руками, стріляв у свій народ. Прокинься, фламандцю, хапай сокиру і не давай пощади: ось у чому наша втіха. Бий іспанців і католиків — ворогів наших — всюди, де запопадеш. Перестань думати про їжу! Вони возили свої жертви — і живих і мертвих — до річки й скидали їх у воду цілими хурами. І живих і мертвих, чуєш, Ламме? Дев’ять днів Сена текла червона від крові, і вороння хмарами літало над містом. Страхітлива різанина була й по інших містах: в Ля Шаріте, Руані, Тулузі, Ліоні, Бордо, Бурже, Mo. Ти бачиш зграї собак, що об’їлися й лежать біля трупів? У них щелепи втомилися від роботи. А чому так важко літають ворони? Бо вони пообжиралися м’ясом нещасних жертв. Чи чуєш, Ламме, стогін жертв, які волають про помсту і співчуття? Прокинься, фламандцю! Ти все говориш про свою дружину. Я не думаю, що вона зрадила тебе. Вона до нестями тебе кохає, мій бідний друже. І не була вона серед тих придворних дам, котрі в ніч різанини роздягали своїми ніжними ручками трупи чоловіків, щоб подивитись — великі чи малі в них чоловічі ознаки. І вони реготалися, ці дами, величні у своїй розпусті. Порадуйся ж, мій сину, і не зважай на рибу і на погане пиво. Якщо після оселедця негарний запах у роті, то куди огидніший запах від цієї підлоти. І ось убивці тепер бенкетують, руками, на яких ще не відмита кров, ріжуть жирних гусей і частують паризьких красунь — той крильцем, той стегенцем, той куприком. А вони ж цими руками тільки-но торкалися іншого м’яса, холодного м’яса.
— Я більше не буду нарікати, мій сину, — промовив Ламме, встаючи. — Для вільних людей оселедець — ортолан, а ріденьке пиво — найкращий трунок.
І Уленшпігель заспівав:
226
Варфоломіївська ніч — вночі 24 серпня 1572 р. в Парижі було забито дві тисячі гугенотів, в провінції — більше 20 тисяч.