Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Він простягнув руку до склянки з спиртом, але Бєляков швидко перекинув його склянку:
— Досить пити…
— Ага. Наказуєш?
— Прошу, як друга…
Сорокін відкинувся на стільці, кілька разів коротко зітхнув, почав озиратися, поки погляд його не спинився на Зінці. Вона провела нігтиком по струнах.
— «Дьішала ночь…» — заспівала вона, ліниво звівши брови.
Сорокін слухав, і жили дужче пульсували на скронях. Підвівся, відхилив назад Зінчину голову і жадібно став цілувати в рот. Вона перебирала струни, потім гітара сповзла з її колін.
— Оце інша річ, — добродушно сказав Бєляков. — Ех, Сорокін, люблю я тебе, сам не знаю за що — люблю.
Зінка нарешті визволилась і, вся червона, низько нагнулась, піднімаючи гітару. Яскраві очі її блиснули з-під розпатланого волосся. Кінчиком язика облизала припухлі губи.
— Фу, боляче зробив…
— А знаєте що, друзі? У мене є про запас заповітна пляшечка…
Бєляков обірвав, подавившись словом. Рука з розчепіреними пальцями повисла в повітрі. За вікном ляснув постріл, загули голоси. Зінка з гітарою, наче на неї дмухнули, вилетіла з кімнати. Сорокін нахмурився, пішов до вікна…
— Не йди, я раніш узнаю в чому річ, — поквапливо сказав начштабу.
Скандали і стрільба в розташуванні ставки головкома були звичайним явищем. До складу сорокінської армії входили дві основні групи: кубанська — козача, ядро якої було сформоване Сорокіним ще минулого року, і друга — українська, зібрана з залишків українських червоних армій, які відступали під тиском німців… Між кубанцями й українцями точилася затяжна ворожнеча. Українці погано держали фронт на чужій їм землі і не дуже панькались з фуражем та продовольством, коли доводилось проходити через станиці.
Бійки і скандали траплялись щодня. Але те, що почалось сьогодні, виявилось більш серйозним. З криком мчали кінні козаки. Від огорож і садів перебігали злякані купки червоноармійців. Десь коло вокзалу лунала шалена стрільба. На майдані перед вікнами штабу дико кричав, повзаючи в поросі і крутячись, поранений козак.
У штабі почався переполох. Ще зранку сьогодні телеграфна лінія не відповідала, а зараз звідти посипалась купа божевільних донесень. Можна було розібрати тільки, що білі, швидко просуваючись у напрямку Сосика — Уманська, женуть поперед себе ешелони червоних, що рятуються в паніці. Передні з них, докотившись до ставки, почали грабіж на станції і в станиці. Кубанці відкрили стрільбу. Зав’язався бій.
Сорокін вилетів за ворота на рижій рослій злій кобилі. За ним — півсотні конвою в черкесках, з розмаяними за спиною башликами, з кривими шаблями. Сорокін сидів як влитий у сідлі. Шапки на ньому не було, щоб його зразу впізнали. Вродлива голова відкинута, вітер рвав волосся, рукава й поли черкески. Він був ще п’яний, рішучий, блідий. Очі дивилися пронизливо, погляд їх був страшний. Коні шалено скакали, за ними хмарою здіймалась курява.
Поблизу вокзалу з-за живоплоту залунали постріли. Кілька конвойців голосно крикнули, один покотився з коня, але Сорокін навіть не обернувся. Він дивився туди, де між товарними поїздами кричала, кишіла й перебігала сіра маса бійців.
Його впізнали здалека. Багато хто поліз на дахи вагонів. В юрбі махали гвинтівками, горлали. Сорокін, не зменшуючи ходу, перестрибнув через огорожу вокзального садочка й вилетів на колії, в саму гущу бійців. Коня його схопили за поводи. Він підняв над головою руки і крикнув:
— Товариші, соратники, бійці! Що трапилось? Що за стрільба? Чому паніка? Хто вам голови морочить? Яка сволоч?
— Нас зрадили! — провив панічний голос.
— Командири нас продали! Зняли фронт! — закричали голоси. І весь багатотисячний натовп на коліях, у вагонах заревів:
— Продали нас… Армія вся розбита… Геть командуючого! Бий командуючого!
Залунав свист, вереск, наче налетів диявольський вітер. Завищали, зводячись дибки, коні конвойних. До Сорокіна вже протовплювались перекривлені обличчя, чорні руки. І він закричав так, що сильна шия його роздулась:
— Мовчать! Ви не революційна армія… Отара бандитів і наволочі… Видати мені шкурників і панікерів… Видати мені білогвардійських провокаторів!