Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Сорокін тільки секунду сидів на підвіконнику. Він почав бігати від дверей до дверей, ставлячи короткі запитання. Гарна шапка волосся його розліталась, коли він рвучко обертався. Солдати любили його за запал і хоробрість. Він умів говорити на мітингах. І те, і друге в ті часи часто заміняло воєнну науку. Він був з козачих офіцерів, в чині підосавула, воював в армії Юденича в Закавказзі. Після Жовтневого перевороту повернувся на Кубань і у себе, в станиці Петропавловській, організував з станичників партизанський загін, з яким вдало бився при облозі Катеринодара. Зоря його швидко сходила. Слава паморочила голову. Сили вихлюпувались через край — вистачало часу і воювати, і гуляти. До того ж начштабу особливо ретельно оточував його гарненькими жінками і всією належною обстановкою, щоб можна було розгулятись душі.
— Що вам відповіли у іюєму штабі? — спитав він, коли Соколовський закінчив і судорожно витирав лоба брудною зібганою хустинкою.
Начштабу сказав поспішно:
— Я відповів, що нами вжиті всі заходи для порятунку полку Пролетарської свободи. Я відповів, що штаб Варнавського полку втручається в розпорядження штабу армії, а це зовсім неприпустимо, і крім того, створюється паніка, для якої нема підстав.
— Е, ви, товаришу, не так підходите до цієї справи, — несподівано примирливо промовив Сорокін. — Дисципліна — звичайно… Але є речі в тисячу разів важливіші за вашу дисципліну… Воля мас! Революційний порив треба заохочувати, хоч би це йшло всупереч вашій науці… Нехай операція Варнавського полку буде марна, нехай шкідлива, чорт візьми! У нас революція… Забороніть їм зараз, вони кинуться на мітинг, — я знаю цих горлопанів, знову кричатимуть, що я пропиваю армію…
Він одбіг до грубки і вже шалено глянув на Соколовського:
— Подайте рапорт!
Телєгін зараз же вийняв папір і поклав на стіл. Головком схопив його, швидко переглянув бігаючими зіницями і, бризкаючи пером, почав писати:
«Наказую Варнавському полку негайно виступити в похідному порядку і виконати свій революційний обов’язок».
Начштабу дивився на нього з усмішкою, коли ж головком простягнув йому папір, він відступив, заклавши руки за спину:
— Нехай мене віддадуть до суду, але цього наказу я не підпишу.
В ту ж хвилину Іван Ілліч кинувся і схопив Сорокіна за руку біля кисті, не даючи йому підняти револьвер. Соколовський затулив собою начштабу. Всі четверо важко дихали. Сорокін вирвався, сунув револьвер у кишеню і вийшов, грюкнувши дверима так, що полетіла штукатуркас.
Грюкнули двері, затихли шалені кроки головкома.
Начштабу промовив примирливо-басовито:
— Можу вас запевнити, товариші: якби я підписав наказ, нещастя могло б набрати великих розмірів.
— Яке нещастя? — кашлянувши, хриплувато запитав Соколовський. Начштабу чудно глянув на нього.
— Ви не догадуєтесь, про що я кажу?
— Ні. — У Соколовського затремтіли куточки очей.
— Я кажу про свою армію…
— Що таке?
— Я не маю права розкривати воєнні таємниці перед комісаром полку. Хіба ж не так, товаришу? За це ви перший повинні мене розстріляти… Але ми зайшли надто далеко. Гаразд… Беріть усе на свою відповідальність…
Він підійшов до карти, втиканої прапорцями. Соколовський і Телєгін також підійшли і стали за його спиною. Видно, те, що близько біля нього гаряче дихали два роти, було трохи неприємно начштабу — лопатки його під сорочкою зарухались. Але він спокійно витягнув брудну зубочистку, і згризений кінчик її сковзнув по карті від триколірних прапорців у південному напрямі в густе розташування червоних.
— Ось де білі, — сказав начштабу.
— Де, де? — Соколовський впритул підступив до карти, блукаючи по ній осліплими очима. — Але це ж Торгова…
— Так, це Торгова. Коли вона буде взята, для білих шлях наполовину розчищений.
— Не розумію… Ми вважали, що білі десь далі на північ, принаймні верст на…
— То ми вважали, товаришу комісар, а не білі. Торгова в теперішній момент перебуває під концентричним ударом. У білих аероплани й танки. Це не колишня корніловська банда… Вони діють по внутрішніх лініях, завдаючи ударів, де хочуть. Ініціатива в їхніх руках…
— На північ від Торгової Сталева дивізія Дмитра Жлоби, — сказав Телєгін…
— Розбита…
— А кавбригада?..
— Розбита…
Соколовський сіпнув шиєю, ступив ближче до карти.
— Ви дуже витримана людина, товаришу, — промовив він. — Ви наче вже примирилися з тим, що Торгова взята. Той розбитий і цей розбитий. — Він обернувся до начштабу: — А наша армія?
— Ми ждемо розпорядження главковерха. У товариша Калніна свої розрахунки. Штаб головкома не може, стукаючи кулаками, вимагати у ставки главковерха наступу, — як ви гадаєте? Війна не мітинг.