Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

На російських військових, російських націоналістах, таких як убитий у жовтні 2016 року Арсеній Павлов («Моторола»), і прокадировських найманцях лежить провина за вчинення найтяжчих порушень прав людини та воєнних злочинів. Російський танкіст із Бурятії, який потрапив до донецької лікарні після важкого поранення під Дебальцевим, згадував про захоплення кількох сіл: «Я, безумовно, не пишаюся тим, що зробив. Що знищував, убивав»[1208]. Росіянин, який у 2014 році відправився воювати на боці бойовиків «ДНР», пізніше розповідав, що опинився пліч-о-пліч зі «звичайними головорізами», яким було «байдуже, проти кого воювати»[1209].

Багато українських військовослужбовців безслідно зникли. Загалом залишається невідомим місце перебування близько 1500 осіб — частину з них, імовірно, утримують у полоні на окупованих територіях.

У 1940-х і на початку 1950-х років партизани Української повстанської армії (УПА) стріляли в себе або підривали себе гранатами, аби не бути схопленими живцем та уникнути катування і принизливої страти. У березні 1950 року командувач УПА Роман Шухевич застрелився, коли його криївку оточили внутрішні війська Міністерства держбезпеки СРСР На Донбасі деякі українські вояки також віддали перевагу самогубству перед полоном, який загрожував їм тортурами та рабською працею. Український солдат Андрій Козинчук розповідав: «Найгірше для нас, гірше за смерть, було потрапити в полон. Тож граната мусила забрати на той світ і нас, і, якщо пощастить, кількох ворогів»[1210].

Українські солдати, звільнені навесні 2016 року, дали жахливі свідчення про тривале перебування в ув’язненні у повній ізоляції та застосування тортур, зокрема побоїв та ураження електричним струмом[1211]. Українських військовополонених били прикладами вогнепальної зброї та катували електричним струмом; пальці на ногах і руках їм чавили плоскогубцями, стріляли в них із травматичних пістолетів, а у випадку жінок погрожували зґвалтуванням[1212].

Військові чинної служби РФ та російські добровольці скоювали або контролювали 40% випадків катування. Третина українських військовополонених та 16% затриманих цивільних були свідками загибелі людей внаслідок застосування тортур. Ці дії, вчинені загонами росіян і російських маріонеток, є воєнними злочинами. «Міжнародна амністія» заявила, що «катування, жорстоке поводження та навмисне вбивство солдатів, яких було затримано, поранено та тих, хто здався, є воєнними злочинами». «Позасудові страти є воєнним злочином — просто і ясно», — каже заступник директора європейської та центральноазійської програми «Міжнародної амністії» Дєніс Крівошеєв[1213].

Українські патріоти, які мешкають у регіонах, контрольованих російськими маріонетками, наражаються на затримання, катування та смерть від самого початку збройного заколоту. Українських патріотів і релігійних лідерів звинувачували у тому, що вони «шпигуни», «терористи» та «сектанти», які працюють за дорученням західних спецслужб і яких мусять позбутися «ДНР» і «ЛНР»[1214]. У Горлівці місцевого депутата від партії «Батьківщина» Володимира Рибака, який виступив проти захоплення його міста «зеленими чоловічками» Гіркіна, затримали чоловіки в камуфляжній формі. Його по-звірячому катували і вбили, а тіло кинули в річку[1215]. До цієї жахливої розв’язки місцева юрма глумилася з Рибака, підбадьорюючи російських «зелених чоловічків» — схоже сталося у Донецьку, коли українських в’язнів змусили під дулами автоматів пройтися маршем вулицями міста. У Горлівці також стратили двох молодих активістів Євромайдану, 25-річного Юрія Дяковського та 19-річного Юрія Поправка. Дяковського вбили одразу після затримання, а Поправка, як і Рибака, закатували до смерті — їхні тіла знайшли одночасно. Під час моїх відвідин Слов’янська українські активісти розповідали про короткострокову російську окупацію міста, коли озброєні чоловіки обшукували їхні будинки; більшість із них змушені були переховуватися.