Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

І це лише декілька показових випадків.

У Криму вже давно спостерігалася напруженість у стосунках між етнічними росіянами та кримськими татарами, які прагнули повернення на землю, з якої їх депортував Сталін у 1944 році. Киримли називають ті події, внаслідок яких загинула близько половини їхнього народу (на шляху до Середньої Азії та Сибіру або в перші роки після насильницького переселення), геноцидом. Від початку свого повернення до Криму наприкінці 1980-х років вони щороку 18 травня згадували свою найбільшу національну трагедію, але у 2014 році, після російської анексії, їм фактично заборонили проводити традиційні поминальні заходи[1176]. Етнічних росіян масово завозили до Криму після Другої світової війни, і деякі з них привласнювали покинуте майно кримських татар. Партія регіонів, російські та українські комуністи й російські націоналісти у Криму та Росії підтримували безглузді сталінські звинувачення киримли в «колабораціонізмі» під час нацистської окупації на «виправдання» злочину депортації. Прем’єр-міністр Криму часів президентства Януковича Анатолій Могильов[1177] був типовим речником цієї ксенофобської коаліції, виступаючи з антитатарськими філіппіками на шпальтах «Крымской правды», найпопулярнішої газети на півострові.

Російська окупаційна влада зробила кримських татар своєю мішенню в регіоні, що традиційно мав одні з найвищих показників ксенофобії в Україні[1178]. Антитатарські стереотипи здавна були присутні в інформаційному полі Криму, проте почали зростати експоненційно у роки президентства Януковича, коли Партія регіонів та союзні їй кримські російські націоналісти стали домагатися жорсткішого контролю над життям півострова. У 2012 році Європейська комісія проти расизму та нетерпимості констатувала поширення антикримськотатарської мови ненависті[1179]. Багато кримських газет, серед яких передусім згадують «Крымскую правду», здавна публікували провокаційні та зневажливі статті з нападками на кримських татар і українців[1180].