Небо, повне зірок
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Небо, повне зірок». Краткое содержание книги:
— Оце так-так! — здивовано промовила Марсі. — Бачу, тут і справді геть інші закони.
— Нормальні закони. Людські, а не драконівські. — Я остаточно згасив швидкість шатла, вимкнув реактивні двигуни і, задіявши антиґрави, став заходити на посадку. — Ця справа вже закрита. Зараз для мене будують нову яхту, ще кращу за попередню. До наступного нашого візиту на Есперансу вона буде готова, і тоді ми вволю нагуляємося океанськими просторами.
Мій дім з величенькою садибою знаходився в північно-східній частині острова, на високому плато, звідки відкривався чудовий вигляд на океан і Перлисту лаґуну. Я акуратно посадовив шатл на спеціально призначений для цього майданчик, правобіч будинку, віддав команду розблокувати люк і випустити короткий трап.
— От ми й приїхали.
Марсі перша вибралася з кабіни, спустилася по трапу й повільно роззирнулася довкола. Відтак зосередила увагу на моєму двоповерховому будинку з білого вапняку, фасад якого прикрашав широкий ґанок з колонами, а дах був укритий червоною черепицею.
— І скільки людей тут мешкає? — поцікавилась вона.
Пропустивши вперед Симона, я останнім вийшов з шатла, захряснув люк і лише тоді відповів:
— Поки лише я один. Як вам, мабуть, відомо, ні дружини, ні дітей у мене немає. Тож весь мій дім у вашому цілковитому розпорядженні.
Обоє приголомшено втупились у мене. Потім знову подивились на будинок, вочевидь, приміряючись, скільки в ньому кімнат. Я вирішив їм допомогти:
— На першому поверсі хол, кухня, їдальня, вітальня, бібліотека і два кабінети. На другому — дев’ять житлових кімнат, кожна з окремою ванною. Моя спальня розташована над парадним входом; решта призначені для гостей. Є ще внутрішній дворик, патіо називається, звідси його не видно. Там невеликий басейн. Словом, дім як дім.
Марсі роззявила була рота, але потім закрила його, так нічого й не сказавши. Симон теж вражено мовчав. Вони, звичайно, знали, що в зоряних колоніях люди живуть заможно і привільно, у красивих великих будинках; але знали це в теорії. А на практиці бачили лише перенаселену Землю зі страшенною дорожнечею кожного квадратного метра, та ще наполовину вкритий кригою Марс, де бракувало тепла для обігріву великих приміщень.
На Есперансі ж їм відкрився зовсім інший світ — проте не в банальному розумінні нової планети. Це був світ з іншим способом життя, з іншими цінностями та пріоритетами. Світ, де людей не кидають до в’язниці за найменшу провину. Світ у якому пересічні громадяни здатні виграти суд у страхової компанії. Світ, де можна спокійнісінько посадовити орбітальний шатл на своєму подвір’ї. Світ, де одна людина може мешкати в такому велетенському, просто гігантському, за мірками землян, будинку…
Я видобув з вантажного відсіку шатла наші валізи і звернувся до Марсі з Симоном:
— Ну, ходімо в дім, виберете собі кімнати. Якщо хочете, можете взяти по дві. А то й по три.
Розділ 4
Так склалося (а може, це зовсім не збіг), що всі відомі планети земного типу обертаються довкола власної осі приблизно з однаковою швидкістю — і, відповідно, тривалість доби на них не дуже відрізняється від стандартних двадцяти чотирьох годин. На Есперансі ця різниця взагалі мізерна — якихось сім з половиною хвилин, чого орґанізм зовсім не відчуває. Залишалось хіба пристосуватися до місцевого поясного часу — а з цим у мене ніколи проблем не виникало.
Учора, прибувши на острів, ми розійшлися спати досить рано, невдовзі після восьмої вечора. Вперше я прокинувся о четвертій ранку, але вольовим зусиллям змусив себе знову заснути і вибрався з ліжка у звичний для мене час, о сьомій.
Пунктом номер один у моєму тутешньому розпорядку значилася ранкова пробіжка. Перед цим я дзвонив у набережний ресторан „Акапулько” й замовляв сніданок, який мені привозили на флаєрі. Цього разу я за звичкою теж став набирати номер ресторану, але вчасно збагнув, що раз у мене поселився Симон, то він напевно має свої плани стосовно сніданку, і вирішив спершу перевірити, чим він займається.
Давши відбій відеофону, я вийшов з кімнати і спустився на перший поверх у хол. Там знайшов Марсі — свіжу, бадьору, без найменших слідів сну на обличчі, одягнену не в звичну для мене флотську форму, а в симпатичне картате платтячко. При моїй появі вона якраз займалася проґрамуванням автоматів-прибиральників.
— Це ти даремно, — сказав я їй після „доброго ранку”. — Тут позавчора прибирали. І прибиратимуть завтра. Я плачу комунальним службам острова, щоб вони підтримували порядок у домі, дбали про садибу, чистили басейн і все інше.