Небо, повне зірок
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Небо, повне зірок». Краткое содержание книги:
Ще коли „Кардіф” пришвартувався до станції, я надіслав до диспетчерської запит, щоб шатл підготували до відльоту, і тепер він чекав на нас у спеціальній катапульті. Ми влаштувалися в кабіні — я з Марсі попереду, а Симон на задньому сидінні, — я провів стандартну перевірку систем і повідомив диспетчерові про повну готовність до старту. А своїх юних супутників попередив:
— Ґравікомпенсатори задіяні, але не на всі сто відсотків. Тож приготуйтеся — вас трохи трястиме.
— От і добре, — з виглядом бувалого космічного вовка схвалила Марсі. — Це дозволить відчути політ.
Симон нічого коментувати не став. Хоча з виразу його обличчя було зрозуміло, що ми могли б спокійнісінько обійтися і без усіх цих пілотських заморочок.
Перший раз нас труснуло, коли електромагнітна катапульта пожбурила шатл у космос. Кілька хвилин ми летіли за інерцією, віддаляючись від станції, потім я запустив реактивні двигуни і став знижатися до планети.
— А можна мені порулити? — набравшись сміливості, попросила Марсі. — У мене добре виходить.
З її особової справи я це знав. Вона була найкращою у випуску за всіма пунктами проґрами підготовки пілотів, включно з орбітальними й атмосферними маневрами.
— Добре, — погодився я, — можеш порулити. Дотримуйся заданого курсу й уважно стеж за показами навіґаційних супутників. А ще врахуй, що Есперанса вдев’ятеро масивніша за Марс.
— Звичайно врахую, кеп, — відповіла вона.
Я переключив керування на її пульт, але будь-якої миті був готовий повернути собі контроль над шатлом.
Утім, цього не знадобилося. Марсі керувала шатлом уміло і впевнено, правда, ввійшла в атмосферу по надто пологій траєкторії, проте рикошету не сталося. Розжарене від тертя повітря палало за бортом і шлейфом тяглося позаду шатла; а оскільки це відбувалося на нічному боці планети, то видовище з кабіни відкривалося дивовижне. Марсі тихенько попискувала від задоволення. Симон також насолоджувався польотом, дарма що йому було трохи лячно.
Поступово суцільне вогнище за бортом змінилося окремим сполохами, які дедалі слабшали, аж поки зовсім щезли. Продовжуючи гальмувати і знижуватися, шатл мчав на захід навздогін сонцю. Коли ми досягли тропосфери, я знову перебрав на себе керування і трохи відкориґував курс. Попереду багряними барвами розгорялася вечірня заграва, а за п’ятнадцять кілометрів під нами розкинулася спокійна гладінь Карибського океану.
Притиснувшись лобом до прозорої стінки кабіни, Симон подивився вниз і промовив:
— Я ще ніколи не купався в морі. І в океані також. Лише в басейні.
— А ще у ванні, — з посмішкою докинула Марсі. — А от я, коли була малою, росла серед моря. На острові Мелвіл. Тільки там дуже холодно.
— Зате на моєму острові завжди тепло, — сказав я. — Накупаєшся вволю.
До острова Болівара ми підлетіли майже на черепашачій швидкості — сімсот п’ятдесят кілометрів на годину. За місцевим часом була шоста вечора, нижній край сонця вже торкався обрію.
Щоб показати Марсі й Симонові острів, я перед заходом на посадку зробив велике коло.
— Ось у цій лаґуні по правому борту, її називають Перлистою, найкращий пляж, — повідомив я. — А в бухті прямо за курсом — наш невеличкий морський порт. Там раніше стояла й моя моторна яхта.
— Раніше? — перепитала Марсі. — А зараз?
— Її більше немає. Півроку тому четверо хлопців-старшокласників позичили її без мого дозволу, щоб покататися зі своїми подружками, але не впоралися з керуванням і налетіли на рифи.
— Вони всі потонули?
— На щастя, ні. Вчасно нагодилися сили берегової охорони. Яхту також вдалося б урятувати, якби саме тоді не розгулявся сильний шторм. Її просто на друзки розтрощило.
— Шкода… — зітхнув Симон, уявивши, либонь, як було б чудово прогулятися на яхті по океану. — А що з тими хлопцями, які розбили яхту? Їх запроторили до виправної колонії?
— Ні в якому разі. Це не Земля, тут за таке не кидають за ґрати. Вони ж не мали злого наміру, просто утнули дурницю. Всіх чотирьох засудили до громадських робіт на період літніх канікул. Саме зараз вони відбувають покарання.
— Теж мені покарання! — пирхнула Марсі.
— Для них серйозне. Вони працюють по сорок годин на тиждень, тоді як інші школярі відпочивають і розважаються.
— Але ж ви зазнали збитків…
— Їх відшкодувала страхова компанія. Вона намагалася позиватись до батьків тих хлопців, але суд відхилив її претензії. В умовах полісу був присутній пункт про аварію яхти з вини третіх осіб, а отже, компанія отримувала від мене страхові внески за можливість кораблетрощі внаслідок угону, тому не могла претендувати на додаткову компенсацію.