Повна академічна збірка творів

Власне кажучи, Сковорода мав досвід усіх трьох ієрархічних форм містичного переживання: очищення, просвітлення й екстазу. Очищення він описав, зокрема, у каврайському сні; просвітлення, тобто народження "внутрішньої людини", - у діалозі «Наркісс», а про екстаз розповідав таке: "...встав рано, пошол я в сад прогуляться. Первое ощущеніе, которое осязал я сердцем моим, была нѣкая развязанность, свобода, бодрость, надежда с исполненіем. Введя в сіє расположеніе духа всю волю и всѣ желанія мои, почувствовал я внутрь себя чрезвычайное движеніе, которое пре-исполняло меня силы непонятной. Мгновенно изліяніе нвкое сладчайшее наполни-ло душу мою, от котораго вся внутренняя моя возгорѣлась огнем, и казалось, что в жилах моих пламенное теченіе кругообращалось. Я начал не ходить, но бѣгать, аки бы носим нвкіим восхищеніем, не чувствуя в себѣ ни рук, ни нот, но будто бы весь я состоял из огненнаго состава... Весь мір изчез предо мною; одно чувствіе любви, благонадежности, спокойствія, вѣчности оживляло сугцествованіе моє. Слезы полились из очей моих ручеями и разлили нѣкую умиленную гармонію во весь состав мой. Я проник в себя, огцутил аки сыновнее любви увѣреніе и с того часа посвятил себя на сыновнее повиновеніе Духу Божію". Крім того, Сковорода був письменни-ком-візіонером, тож деякі його твори є не чим іншим, як віддзеркаленням фантазмів сну. Скажімо, наприкінці діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною» він зазначив: "Сіє видВніе аз, старец Даніил Варсава, воистину видВх". У всякому разі, життя та творчість Сковороди підлягають основній містичній настанові - виходу людини за межі її власного єства й наближення до Абсолюту.

Така настанова виразно позначилась і на стилі письменника. Сковорода немовбито цурався панівного в європейській літературі XVIII століття просвітницького стилю, виплеканого на засадах картезіанського ratio, тобто ясності, простоти й прозорості. Він, як писав Микола Сумцов, був "далеко міцніший у виразах, більш барвистий у прикладах, з надзвичайною глибиною почуття, особливо міцний і твердий в переконаннях, через що і його писання ніби блискучі іскри від твердої криці". У творах Сковороди природно поєднується "найшанованіше з найга-небнішим, найвище з найнижчим" (Віктор Петров), а щиро український іумор зблискує часом у "геть несподіваних контекстах" (Чеслав Ястжембець-Коз-ловський). Справді-бо, Сковорода досить часто послуговується суто "плотяними" образами, не раз доволі грубими, задля окреслення щонайтонших духовних питань. Так, популярна барокова метафора "духовна трапеза" легко перетворюється в нього на "дисентерію"; поважну, проте "несродну" роль на театрі життя філософ асоціює з добрим харчем, "сервірованим" у пісуарі ("Самое изрядное двло, без сродности двемое, теряет свою честь и цѣну. Так, как хорошая пища двлается гадкою, пріемлемая из урынала"), а Царство небесне - з дівочою незайманістю ("...Царство небесне, як і дівоча незайманість, любить, щоб його брали силою"). Розмову про стосунки богослів'я з іншими науками він супроводжує пікантною приказкою: "...не за то муж жену наказует, что в гостях была, но за то, что дома не ночевала", міркування про Божі іпостасі - закликом висякати ніс, а варіації на теми біблійної герменевтики - згадкою про тих, що "вырѣзали для Царствія небес-наго свой ятра". Образ блаженства сусідить тут з "вошами", щастя - з "пивом": "Щастіе, гдв ты живеш? Мудрыи, скажите. / В небѣ ли ты пиво пьешь? Книжники, взвѣстите!" Окрім того, для стилю Сковороди характерні яскраві неологізми (аму-рится, завертасы, ласкосердствует, любопрахи, окрылатѣл, пустослава, субботствует, иіелуханы, язіковредіе) та напрочуд багата метафорика, нерозривно пов'язана з його символічною манерою тлумачення буття. Приміром, коли Сковорода пробує окреслити єство матерії, він накидає на це поняття рясне мереживо метафор: абрис, ад, болван, ветошь, вздор, видимость, внѣшность, грязь, земля, идол, краска, крушь, лжа, лом, маска, мечта, пара, плетки, плоть, прах, предѣл, пустошь, ров, руга, рухлядь, сволочь, сѣнь, сѣчь, смѣсь, сон, сплочь, стечь, суєта, тварь, темница, тѣнь, тлѣнь, тьма. Розмаїття "імен", віддзеркалюючи різні грані того чи того поняття, перетворює definitio per metaphoras38 на "царську дорогу" пізнання природи речей. Мета-форика Сковороди має різні джерела, а найперше - Святе Письмо, твори грецьких та римських класиків, отців Церкви й емблематичну традицію. Зрештою, усі ці джерела формували репертуар сталих виражальних засобів українського літературного бароко. Наприклад, сковородинська метафора "віслюк" ("Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть [asellus, id est саго], не розпалювався, та, з другого боку, не мори його голодом, щоб він міг нести вершника"), засновуючись на тропологі-чному тлумаченні євангельської сцени в'їзду Христа до Єрусалима, має виразні паралелі у творчості Лазаря Барановича, Дмитра Туптала, Йоаникія Галятовсько-го, Антонія Радивиловського, Івана Максимовича та інших. Те саме слід сказати й про улюблену метафору Сковороди "море світу", яка перебуває в самісінькому осередді іконосфери українського літературного бароко.