Повна академічна збірка творів

У річищі платонізму Сковорода трактує й питання естетики. На його думку, прекрасне - це ідеї речей, а потворне - наслідок втрати ідеями тотожності собі, тобто наслідок їхнього віддзеркалення в мінливій матерії. Наприклад, малярська картина складається з невидимого малюнка та видимої фарби. "Краска, - каже Сковорода, - не иное что, как порох и пустоша. Рисунок, или пропорціа и располо-женіе красок, - то сила". Філософ може окреслювати джерело краси також за допомогою понять "міра" або "ритм". У музикантів, зазначав він, "мѣра в движеніи пѣнія именуется темпо. ...Темпо в движеніи планет, часовых машин и музыкалнаго пѣнія єсть то же, что в красках рисунок". Отож, прекрасне походить від божественної природи, а людське мистецтво годне лише надавати блиску Божому твориву. Ідея речі, писав мислитель у байці «Собака и Кобыла», є те головне, що "называется гречески то прёпоѵ, сирѣчь благолѣпіе, или красота, и не зависит от науки, но наука от нею". Услід за Платоном, Сковорода говорить також про містичну єдність правди, добра й краси.

Центральне місце у філософії Сковороди посідає проблема людини. Це означає, що питання онтології, естетики чи гносеології на значну міру підпорядковані тут антропологічній проблематиці. Тим часом у рамках самої сковородинської антропології головну роль відіграє поняття "внутрішньої людини", захованої в зовнішній так, як ідея в матерії. Пояснюючи, що таке "внутрішня людина", один із персонажів «Діалогу, или разглаголу о древнем мірѣ» каже: "Стань же, если хотишь, на равном мѣстѣ и вели поставить вкруг себе сотню зеркал вѣнцем. В то время увидишь, что един твой тѣлесный болван владВет сотнею видов, от единаго его зависящих. А как только отнять зеркалы, вдруг всѣ копій сокрываются во своей исконности, или ори-гиналѣ, будьто вѣтвы в зернв своем. Однако же тѣлесный наш болван и сам єсть єдина токмо тѣнь истиннаго человѣка. Сія тварь, будьто обезяна, образует лицевидным двяніем невидимую и присносущную силу и божество того человѣка, коего всѣ наши болваны суть акибы зерцаловидныя тѣни, то являющіяся, то ищезающіи при том, как истина Господня стоит неподвижна во вѣки, утвердившая адамантово своє лице, вмѣщающее безчисленный пѣсок наших тѣней...". Оця "внутрішня людина" геть не схожа на зовнішню, а її оприявнення - не що інше, як "друге народження", "переоб-раження" чи "воскресіння". "Внутрішня людина" наділена в Сковороди божественними рисами. Зрештою, це є Христос, в якому всі люди цілі й тотожні, так само, як ціле й тотожне Христове Тіло в цілій гостїї та в кожній окремій її часточці.