Повна академічна збірка творів

Зрештою, Сковорода не раз звертався до поезії Горація і в своїх оригінальних творах. Приміром, в одному з листів до Ковалинського філософ зазначав: "Повернувшись із школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні й одразу ж написав оці вірші, взявши за взірець нашого Флакка". Це сказано з приводу незавершеної поезії, що розпочинається словами: "Beatus ille, qui fugit negotia, / Ut prisca Christiana gens!.."46. Цитовані рядки виразно корелюють із початком другої еподи римського лірика ("Beatus ille, qui procul negotiis, / Ut prisca gens mortalium..."47), а подальші слова Сковороди: "Sic homo sum: nihil mihi dulcius nugis istis48. Quodsi quando incido in hominem similium nugarum studiosum, tantum non sublimi ferio vertice sidera"49, - є ремінісценцією заключних рядків оди Горація «До Мецената»: "Quodsi me lyricis vatibus inserit, / Sublimi feriam sidera vertice"50 (Carm., I,1).

У всіх своїх творах, і оригінальних, і перекладних, Сковорода постає передусім філософом та богословом. На його думку, "Христова філософія" - це не що інше, як головна мета ("главная цѣль") дочасного людського життя, котра "устрѣмляет весь круг двл своих на тот конец, чтоб дать жизнь духу, благородство сердцу, свѣтлость мыслям...". Бути філософом означає вміти добачати "сверх пустыни, сверх стихій-ной бражди, нвчто новое, нестарѣющееся, чудное и вѣчное", зрештою, "посвятиться Боїу", тобто вільно шукати його "в натурѣ и в книгах". Оцій справжній філософії Сковорода протипокладав "дурну філософію" (stulta philosophia), або "дурномуд-pie" (|jOQOcro(jxa), що його св. ап. Павло назвав колись "пустою философіею, которая бражничит по бурдв стихійной, препятствующей философствовать по Христѣ...". Отже, філософія Сковороди має виразний релігійний характер. Самі слова "фило-софія", "богословіе", "боговѣдВніе", "богознаніе", "богомысліе" означають для нього одну й ту саму "всезагальну науку" про людське щастя, якої не може навчити ані історик, ані фізик, ані логік, ані граматик, бо то є справа "апостолов, пророков, свя-щенников, богомудрых проповѣдников и просвѣщенных христіанских учителей...". Недаром Сковороду часто називали "філософом-богословом" (Дмитро Багалій), "філософом-теософом" (Домет Олянчин) чи вже "вільним церковним мислителем" (Василь Зеньковський). Під цим оглядом чимало важать і вказівки на те, що "наука Сковороди про мікрокосмос у протилежність до відповідної науки Ренесансу та ба-рока на Заході забарвлена не натурфілософічно, але етично та релігійно" (Дмитро Чижевський), що християнську тринітарну доктрину Сковорода вважав за справжнє джерело філософії (Федір Зеленогорський), а його "інтуїтивна онтологія" має у власному підложжі православну віру (Стефан Шерер).