Повна академічна збірка творів

У доробку Сковороди, крім оригінальних творів, є ще й ціла низка перекладів. Слід сказати, що він чітко розрізняв translatio, тобто достотний переклад, та interpretatio, тобто вільний переклад, чи переспів. "Перекладач [translator], - писав український поет, коментуючи власний переклад елегії Сідеруна ван Госе, - ставить слово замість слова, як зуб замість зуба, а тлумач [interpres], неначе ніжна годувальниця, кладе в рот своєму годованцеві розжований хліб і сік мудрості". Проте досить часто Сковорода ототожнює переклад та переспів. "И сія-то причина, - зазначав він у присвяті свого перекладу Ціцеронового трактату «De senectute»42, - заохотила меня поднесть сію книжечку, претолкованную здвшним нарѣчіем... А переведены не слова ея, но мысли". Іншого разу Сковорода напише таке: "Уклонившися от Библіи к Плутарху, перевел я книжечку его «О спокойствіи душевном», истолковав не на-ружную словозвонкость, но самую силу и эссенчію43, будто гроздіе в точилѣ выда-вил". У всякому разі, філософ вочевидь надавав перевагу вільному перекладові й далеко не завжди прагнув адекватно віддзеркалити всі особливості оригінального тексту.

На цих засадах Сковорода створив декілька версифікаційних вправ на теми другої книги Вергілієвої «Енеїди», переклав оди Горація «До Ліцинія Мурени» (II, 10) та «До Помпея Гросфа» (П, 16), уривок з першої книги Овідієвих «Фастів» («Похвала астрономіи»), трактат Ціцерона «Про старість», зроблений Марком-Антуаном де Мюре прозовий виклад комедії Теренція «Адельфи», п'ять трактатів Плутарха (зберігся тільки «О спокойствіи души»), дві поезії Марка-Антуана де Мюре, елегію Сідеруна ван Госе, епіграму «Inveni portum...» тощо. Наприклад, сковородинські переклади "римського пророка" Горація, які вивершують стару українську традицію "претолкованія" цього поета, представлену, зокрема, Афанасієм Кальнофойським, Лазарем Барановичем, Іваном Максимовичем, Михайлом Козачинським, - це не що інше, як християнські parodiae Horatianae в дусі барокових поетик. Попри те, що переклад оди Горація «До Помпея Гросфа» є, як казав Чижевський, спробою "віддати думки оди (яка, до речі, ніби розвиває думки Епікура про f]cn>XLa44) в тій самій кількості строф та тим самим розміром - 'сапфічною строфою', в її силабічному одяїу", Сковорода посутньо модернізує та християнізує оригінал. Недаром образи, за допомогою яких поет змалював марнотне розмаїття людського життя в перекладі та переспіві цієї оди, дуже схожі на "персонажів" псальми "Всякому городу нрав и права...". Назагал беручи, сковородинські переклади Горація є "змаганням" християнського поета з класиком, у ході якого римський лірик немовбито приймає святий хрест. Так, Сковорода переклав Горацієве "quod ultra est, oderit curare"45 (Carm., П, 16) словами, які, за свідченням св. єв. Матвія, належали самому Христові - "не печись на утро" (Мт. 6: 34). Коментуючи свій переклад, поет зазначав: "Бо хто черпав зі святих отців, за прислів'ям, як собака з Нілу, той зрозуміє, що 'завтрашнє' треба розуміти як наступне життя. Бо якщо наше життя всюди у Святому Письмі порівнюється з днем, перша ж частина доби є ніч, а друга - світло, то дуже правильно ранній вік, тобто юність, називати нерозумним, сучасним життям, ще не освітленим сонцем істини. Друга ж частина життя, що порівнюється зі світлом і називається життям..., коли відкидаються справи тьми. Отже, коли автор говорить: 'не турбуйся про завтрашній день', він хоче сказати: не слід турбуватися про те, що ти будеш їсти або в що одягнешся в старості. Шукай у теперішньому житті тільки царства Божого, піклуйся і дбай тільки про доброчесність і мудрість". Шляхом алегорези Сковорода досягає того, що Горацієва ода й Святе Письмо навзаєм пояснюють одне одного. Слова Горація неначе входять до контексту богонатхненних євангельських образів, а ті своєю чергою стають немовбито належними перу римського класика.