Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
З такої віддалі Василь Шеремета знав і розумів Настю Мединську. Він і не думав скорочувати між нею і собою відстань. Інколи він дозволяв собі дещо її коштом пофантазувати. Він її трошки обожнював, але так, здалека, обережно, несміливо. Леґенди про прекрасну Олену, Венеру, яка ніби вийшла з морської піни, він переносив чомусь на ту струнку, юну, русяву дівчину в блакитному капелюшку. Був випадок, коли вона, та чудова Олена та Венера, що вийшла з пінного моря, якимсь чином сама підійшла до Василя і химерним, розтяжним голосом спитала:
— Пане Шеремето! Ви, здається, читаєте Мільтона?
Василь зніяковів. Звідки вона знала такі про нього подробиці?
— Так, — несміливо відповів Василь і тільки чекав найшвидшої можливости урвати цей зв’язок. Урвав і відійшов. Ні, не думайте, що це робилось з нечесних побуджень. Зовсім просто. Василь Шеремета не певний себе. Він не має потрібних слів, а для розмови з такими паннами вони конечні. Він до всього того має клятущу властивість майже буряково червоніти. І коли вже він червоніє, то червоніє до самих кінчиків вух, а це ніяк не випадає йому з його юначим самолюбством. І що з того, що він читає про війну чортів з янголами, що йому за неї так дотепно розповів сліпий Мільтон.
Але то було триста шістдесят п’ять днів перед цим. Було то давно, і мудра альма-матер за той час зробила велетенську дорогу.
Весна змінила зиму, літо — весну... Дні тікали в напрямку нової зими. Тим часом йшла сильна, аж п’яна, осінь. Листя, як звичайно, доживало свої дні. Вже в кінці вересня ознаки осени помітні стали на кожному камені, і комарі з долини Ікви сердито догравали шалені концерти на закінчення свого сезону. Але в “Тіволі” все ще тріскотіли старі мідяні труби Гакманової оркестри, і сонце заходило все ще весело та кокетливо.
Такого саме дня, в кінці вересня, Василь Шеремета після школи вийшов сам з дому з наміром зайти на пошту. Там він мав пригоду. У віконечку, де продають поштові значки з головою Пілсудського, сиділа молода, гарна панночка. А перед віконцем стояв негарний, з розкуйовдженою головою селянин. Свою стару, заяложену кепку він тримав у цупкій великій, палькатій і брудній руці. Між гарною панною і негарним селянином виникла така розмова:
Негарний селянин: — Чи тут можна купити поштову марку? — запитав він без належних уклонів.
Гарна панночка: — Не розумєм, — відповіла насуплено і майже сердито.
Негарний селянин: — Марку... Поштову марку... То прошу таку марку... Сюди... — і вийняв з-за пазухи зім’ятого листа, на котрому стояли хоробрі каракулі.
Гарна панночка (сердито): — Проше мувіць по-польську!
Негарний селянин (засоромлено): — Нє умем... Не вмію... Я вам заплачу... скільки то коштує?
Гарна панна кинула поштову марку, негарний селянин поклав їй гроші. І додала: — Час вам вже навчитися по-польськи... — І вирвалось то у неї так щиро і так по-українському, що селянин тільки низько вклонився на знак того, що зрозумів її досконало.
Ця пригода породила у Василя кілька нових думок. Він вийшов з пошти, йшов хідником в напрямку Василіянського монастиря і думав.
У цей саме час він почув: “Василю!..” Оглянувся. На другому хіднику стояв брат Євгена Валя Лискевич. Його здоровенне чорне галіфе ще дуже відгонить революцією. Волосся дбайливо, насвіжо зачесане. Сірий, з округлими полами, піджак старанно защіпнутий, а краватка-метелик оздоблює його підборіддя.
— А, здоров! — має він звичку кричати при зустрічі, хоч би це чула й ціла вулиця. — Куди йдеш? Ходім зо мною...
— Куди? — швидко питає Василь, перебігши вулицю.
— До Насті...
— До якої Насті? — здивовано перепитує.
— До Насті Мединської...
Василь миттю забуває пошту, гарну панночку, селянина. Він тільки здивований.
— Ні, Валю... Не можу! — виривається в нього.
— Чому? Я зустрів брата Олександра. Він просить занести Насті запрошення на учительську вечірку. Ти ж знаєш... Олесь трошки за нею того...
— Ні, ні, Валю... Не можу...
— Кинь вдавати дурника. Ходім! Крапка! Настя варта того, щоб ми її відвідали. Ти її ще не знаєш. Вона чудесно танцює. А потім вона прекрасний товариш... Побачиш...
Вони вже йшли в напрямку Дубенської рогачки. Василь вже не перечив. На його носі висів сором, в очах стояв страх. Він сам не знав, що і як; чи вертатися, чи йти, чи обуритись, чи просити. Це зовсім щось нове в його житті. Він ще ніколи не відвідував панночок у них вдома... Це карколомна революція в його житті. А одночасно його несла якась сила. Хотілося комусь щось довести, і ноги його бадьоро ступали в такт з ногами Лискевича.