Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
— Не бійся, Василю! Вивеземо! — каже поблажливо Прихода і поклепує його по плечі.
Для Приходи та інших цей вибір голови — вихід з положення. Головою мав бути Прихода. Він це знає і всі це знають. Але Прихода надто яскравий. Йому перешкоджає його виразність, а Гриб, а всі інші люблять більше матовости. Заздрять вони Приході? Хтозна. Можливо. У кожному разі Прихода більший за них під кожним поглядом.
І тут навинувся Шеремета. Цього вони ще не зміряли. Він має себе десь глибше, а те, що назовні, не може когось лякати. Прихода знає, що він для Шеремети божище, і він ставить на Шеремету... І виграє...
Від того часу минуло якраз триста шістдесят п’ять днів. Кожного дня щось міняється. Історія робить свої неухильні кроки. Василь Шеремета також. Триста шістдесят п’ять днів — це не маленьке число. Сонце сходить і сонце заходить. Росте трава, жито, дерева, падає сніг, віють буйні вітри. За ці саме дні в гурті “Юнацтво” зайшли зміни. Одні люди вибули, інші прибули. Не повернувся з літніх вакацій найкращий маляр Мельничук. Кажуть, лишився женитись. Прихода переходить до духовної семінарії, бо загрожує йому військова служба. Українська приватна гімназія не звільняє його від цього державного обов’язку.
Це дуже важливі події. І не тільки ці. До гурту “Юнацтво” наблизився Прокіп Шпачук. Це небайдужа і небуденна поява на обрію “Юнацтва”. Прокіп Шпачук — це кусник самої землі і виглядає він, мов виколупана брила. Чобіт своїх він не звик чистити. Вони у нього сірі і незґрабні. Появився він поволі й непомітно, але згодом все більше і виразніше входив до гуртка.
Появились брати Гнатюки — Микола і Валентин. Василь знає їх ще з минулого року. Але зустрічалися вони на нейтральному ґрунті ресторану Хмелюка в товаристві Валі Лискевича та його приятеля кадета Ігоря Крупа. То було галасливе і барвисте товариство. Василь потрапив до нього випадково, як випадкове і все, що в життю буває. Круп належав до далекого, іншого світу. Його божками були Блок, Єсєнін, Верхарн та Бодлєр. Вони пиячили, бешкетували. Круп іноді приходив до Василя і байдуже тикав йому якусь пірвану книжку.
— Прочитай, — кидав він одно слово. Це були Ніцше, Дізраелі, Муруа. Англійські класики йшли впереміж з російськими декадентами. Були то переклади перських поем чи перекази про Конфуцій. Василь Шеремета все то брав, все вкладав до свого мозку. Круп з цього приводу казав:
— Я п’яниця, Валя дурень, а ти мусиш стати великою людиною. Зрозумів?
Так. Зрозумів. Це щось інше, ніж гуртківці з “Юнацтва”. У цих є “проблеми”. Коли вони випивали, у них зав’язувались завзятющі змаги про Христа й Антихриста, про значення Сінгапуру для Великої Британії. Навіть Анатоль Прихода так далеко не ходив. Він цікавився Чупринкою, Вороним, Олесем. Найновішим словом для нього був Тичина, якого недавно відкрив інструктор союзу кооперативів Семен Крук.
На цьому тлі Василь Шеремета пізнав Миколу Гнатюка. Це рослий, міцний, барчистий юнак з прищуватим обличчям. Разом бували у Хмелюка. Мотя приносила випити й закусити. Починались дискусії, які тягнулись до часу, коли ціле місто спало глибоким сном. Василь був серединою між крайностями. Між Приходою та Крупом. Згодом він все більше наближався до Приходи і повільно нахиляв сюди Гнатюка... І зараз той уже в “Юнацтві”.
Від “Юнацтва” відійшла Настя Мединська. Це сталося минулого року, весною, на останньому зібранні гуртка. Домігся цього Козенко. Він взагалі проти жінок, а Мединська до всього полька. Треба, щоб гурток “Юнацтво” був чистий від домішок. Гурток підтримав Козенка. Проти були Прихода та його підголосок Шеремета, але це не вплинуло.
Настя Мединська була незнаною плянетою на небозводі Василя Шеремети. Бачив її і то в різних місцях. Була це велика жіноча сила. Прославилась вона тим, що залишилась на другий рік в тій самій восьмій клясі. Цього ніхто не сподівався.
Кажуть, Настя Мединська — красуня. Має на рідкість ясні, прозорі, мов небо, сині очі. Незалежний, безтурботний спокій покривав її обличчя. Не знала кокетування, і це було їй зовсім зайве. Варто їй було тільки дивитись рівно, спокійно, трошки обіцяючи, і цього вистачало. Навіть Ігор Круп, твердої вдачі і стоїк, що на цілий світ дивився з неймовірної висоти, благально домагався знайомства з нею. Відкинула. Це було в “Тіволі” на хіднику, увечері. Круп був під градусом...
— Що він собі, той добродій Круп, думає? — спокійно сказала Настя. — 3 п’яним? На вулиці? Ніколи...
Ця гордість, ця м’яка зворушлива гордість обеззброїла Крупа, і він втратив бажання робити нові наступи. Він став від цих слів абсолютним пацифістом.