Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Через вісім десятиліть також можна почути відлуння сталінського страху перед Україною, а точніше страх перед заворушеннями, що поширюються з України до Росії. Сталін постійно говорив про можливість втрати контролю над Україною та про змову поляків й інших іноземних сил для захоплення країни. Він знав, що українці не довіряли сильній центральній владі, що колективізація не матиме підтримки серед селян, глибоко прив’язаних до своєї землі та традицій, і що український націоналізм був тією стимулюючою силою, котра здатна кинути виклик більшовизму, ба більше — зруйнувати його. Суверенна Україна могла перешкодити радянському проекту, не тільки залишивши СРСР без зерна, а й позбавивши його легітимності. Україна століттями була російською колонією, але українська та російська культури залишалися тісно переплетеними, російська та українська мови — близькоспорідненими. Якби Україна відкинула як радянську систему, так і її ідеологію, це могло б поставити під сумнів увесь радянський проект. Саме це й відбулося в 1991 році.

Сьогоднішнє керівництво Росії дуже добре знає цю історію. Як і в 1932 році, коли Сталін сказав Кагановичу, що його найбільшим клопотом є як «не втратити» Україну, теперішній уряд Росії також вважає, що суверенна, демократична, стабільна, культурно й економічно пов’язана з Європою Україна загрожує інтересам російських керманичів. Урешті-решт, якщо Україна стане дуже європейською, якщо вона успішно інтегрується в західний світ, то росіяни можуть запитати, а чим ми гірші? Українська революція 2014 року, коли молодь, розмахуючи прапорами Європейського Союзу, закликала до верховенства права й засудила корупцію, стала найбільшим жахіттям для російського керівництва. Такий рух міг поширитися на схід, тому будь-якою ціною його треба було зупинити. Сьогоднішні можновладці Росії використовують дезінформацію, корупцію та військову силу, щоб підірвати український суверенітет, як це робили радянські уряди в минулому. Як і в 1932 році постійні розмови про «війну» та «ворогів» залишаються надійною тактикою російської правлячої верхівки, яка не може пояснити низький рівень життя більшої частини населення на тлі зростання власних статків, привілеїв та влади.