Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
«В Англії є секс, та еротики точно нема», — сказав Джордж Мікеш 1977 року. Це хоч і образлива, та все ж краща оцінка, аніж та, яку він нам виставив 1946 року: «На Континенті у людей є секс, а в англійців — пляшки з гарячою водою». Однак він має рацію, і це підтверджують мої дослідження: тільки англійці могли обернути світлини розкішних напівголих жінок на щось таке абсолютно асексуальне як сторінка номер три.
Правила сексу та англійськість
Що ж з цього всього ми дізналися про англійськість? Риси, які ми тут виявили, переважно належать до категорії «першочергових підозрюваних» — гумор, «соціальна не-дужість», лукавство, чесна гра, класова зацикленість, ґречність, скромність і т. д. Та мені викристалізовується все чіткіше усвідомлення того, що ці визначальні риси англійськості не можна розглядати (як це робили Орвел, Прістлі, Бетеман, Брайсон, Паксман та всі решта, на кого ми тут посилались) як список окремішніх, непов’язаних між собою принципів та рис характеру — їх слід сприймати як свого роду систему.
Ретельніше придивившись до правил поведінки та поведінкових патернів, я зауважила, що більшість із них є плодом схрещення як мінімум двох «визначальних ознак англійськості». Правило рефлекторного гумору якраз є прикладом того, як гумор (що сам є визначальною ознакою) пом’якшує симптоми «соціальної не-дужості» (яка теж є визначальною характеристикою англійськості).
Чимало флірт-зон, виявлених завдяки тесту САС, також свідчать про перетин поля дії декількох визначальних ознак англійськості. Несприйняття вечорів знайомств та шлюбних агенцій, потреба прикидатися, буцімто ми зібралися зовсім не для соціалізації, уразливість до самого поняття «побачення», здається, виникають із перетину «соціальної не-дужості» (вкотре), лукавства та заборони на надмірну серйозність (похідна від гумору).
Правило клаберів «Будь ласка, тільки без сексу, ми занадто круті» базується переважно на лукавстві, та його варто тут згадати з огляду на важливий нюанс, який я зауважила раніше, — лукавство англійців насправді є дуже особливим видом лукавства, яке передбачає німу згоду на самообман, а не зумисний обман інших людей.
Правила флірту із люб’язності складається із двох характеристик — лукавства і люб’язності. Скидається на те, що ці двоє йдуть рука в руку — згадаймо «ввічливий егалітаризм», який також є плодом лукавства та люб’язності, з домішком зацикленості на класовості.
Принцип непевності — це не ознака притлумленої гомосексуальності, а радше результат взаємодії трьох визначальних рис англійськості: «соціальної не-дужості» + ґречності + чесної гри.
Правила глузів є продуктом «соціальної не-дужості», поєднаної з гумором; правила спостереження за дівчатами висновуються на двох вищезгаданих, а вишенькою на торті — наш спеціалітет — колективний обман, як особливий підвид лукавства. Правило мезальянсу включає в себе класову зацикленість і лукавство; правило розмов про секс — це симптом «соціальної не-дужості», який маскують гумором, те саме стосується і правила кумедних дупок.
Наразі матеріал доволі сирий — я переконана, що формули англійськості значно складніші, аніж мої прості рівняння — та принаймні ми рухаємося у напрямку просторової, а не лінійної схеми. Я ще не зовсім розумію якої, але покладаю надії, що під кінець книжки вдасться вивести графічну формулу, яка б відображала зв’язки та взаємодії між формотворчими для нашого національного характеру рисами.