Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Джеремі Паксман у своїй книжці «Англійці» присвятив декілька сторінок темі сексу, а саме тому, що французи іменують англійським ґанджем — le vice Anglais. Йдеться про флагеляцію — шмагання, репіж і всілякі інші глуми з п’ятої точки. У кінці цього захопливого гумористичного опусу він визнав, що «недолуго вважати, що всі англійці хибують на «англійський ґандж». Це не так. Незважаючи на назву, «англійський ґандж» не тільки англійський. Авжеж. (Він би ще міг уточнити, що й сама назва тут не дуже промовиста, адже французи охрещують «англійським» все, що їм не до смаку і з чого можна посміятися. Ми ж, навпаки, все неоковирне називаємо «французьким»: у нас, коли хтось йде не попрощавшись, називається «піти по-французьки», а в них — «піти по-англійськи»; ми презерватив називаємо «французьким листом», а вони — «англійським плащем».)
Якщо ця сексуальна примха не є ані поширеною серед англійців, ані виключно нашим коником, то чому ж її так довго і так ретельно обговорювати? Паксман каже, що вся суть у «двозначності» практики — тут «покарання є нагородою, а біль є насолодою, що суголосно з англійським лукавством». Цілком можливо. Та, думаю, є простіше пояснення, чому він відкриває шостий розділ з не-зовсім-англійського схиблення. Корінь тут у рефлекторному гуморі. Як тільки-но доводиться говорити про секс, спрацьовує рефлекторний гумор і ми одразу починаємо жартувати. Ну, правду кажучи, «дупна» тема нас страшно веселить. Отож якщо розмова про секс неминуча — починайте з якогось кумедного кавалка жарту про задницю[77].
Сторінка номер три і нееротичні груди
А потім, якщо можливо, беріться до розмов про бюст, який нас теж дуже веселить! Паксман стверджує, що «англійські чоловіки просто одержимі грудьми», а щоб не бути голослівним, він наводить в доказ щоденний парад цицьок зі сторінки номер три з якогось таблоїда. Я б не була така певна. Груди — це вторинна статева ознака, і всім чоловікам будь-де у світі подобається дивитись на груди — і в журналах, і наживо. І я щось сумніваюся, що англійцям ті груди затьмарили мозок більше, ніж, скажімо, американцям, австралійцям, скандинавам, японцям чи німцям. Одначе, щоденний парад грудей на третій сторінці газети Sun, чи ще якогось таблоїда, — це цікавий англійський феномен, до якого варто придивитися поближче.
У результаті всенаціонального опитування, яке провів ДІРО, з’ясувалося, що всього лиш 21 відсоток англійців засуджує парад цицьок на сторінці номер три. Світлини дівчат з голими грудьми, опубліковані на третій сторінці, викликають менше, значно менше, обурення, аніж будь-яка інша сексуалізація жіночого тіла в медіа. Навіть у жінок! Лише 24 відсотки засуджують третю сторінку. Для порівняння: до журналів софт-порно (як от «Плейбой», який містить такі ж світлини) негативно ставиться 46 відсотків, а ще 54 відсотки вважає, що порно-кінопродукція є аморальною. Власне, це зовсім не означає, що ті 76 відсотків жінок шалено тішаться, розглядаючи сторінку номер три, але це точно означає, що вони не мають її за «порнографію», вважають її чимось нешкідливим, хоч, по суті, світлини нічим не відрізняються від софт-порно.
Я була вражена, побачивши цю статистику, і почала власне опитування, щоб з’ясувати, чому і чоловіки, і жінки наділяють сторінку номер три особливим статусом, а не зараховують до софт-порно. У цифрах, хоч моя «вибірка» й набагато менша, я отримала приблизно такий самий результат, що й ДІРО — лише п’ята частина респондентів висловила негативне ставлення до третьої сторінки. На моє здивування, навіть дехто з моїх феміністично налаштованих інформаторок не дуже заперечував проти третьої сторінки. У чому ж справа? «Та тому, що ці дівчата з третьої сторінки, це якийсь жарт, чи що, — сказала одна жінка. — Та це не можна сприймати серйозно». «О, та я думаю, що ми просто вже звикли», — пояснювала інша пані. «Сторінка номер три — це щось на кшталт пікантних листівок з дівчатами в купальниках, — докинула особливо метка інформаторка. — Це недоумкуваті картинки, з ідіотськими каламбурними підписами. Та на таке й образитися годі». Дівчина-підліток теж висловилась зневажливо: «У порівнянні з тим, що люди дивляться в інтернеті, та навіть з тим, що показують по телебаченню, сторінка номер три — сама невинність, це щось таке чудернацьке і старосвітське!».
Я зауважила, що майже всі, кого я запитувала про сторінку номер три, сміялися чи хоча б усміхалися у відповідь, — навіть ті, хто її не схвалював. Вони закочували очі і кивали головою, але так смиренно, терпляче, ніби йшлося про милу шкоду пустотливого дитяти чи домашньої тваринки. Сторінка номер три — це традиція, це ціла інституція, така заспокійливо знайома, як радіопрограма «The Archers» або дощ на банківські вихідні. Джордж Орвел охарактеризував англійський робочий клас як «любителів масних жартів» і відзначив «приголомшливу вульгарність» бридких карикатурних листівок. Безглузді жарти, гра слів і double-entendres у підписах до малюнків на третій сторінці — це така ж невід’ємна частина традиції, як і оголені груди, що нагадує нам про те, що в сексі теж є доля жарту і його не можна сприймати надто ревно. «Цицьки та каламбури» з сторінки номер три важко сприймати як порнографію, так само як і груди та брудні жартики на пляжних листівках, чи фільм «Не зупиняйся». Як на те пішло, то вони навіть не сексуальні. Сторінка номер три — надто безглузда, надто карикатурна у своїй абсурдності, надто англійська, щоб бути сексуальною.