Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Одразу ж із червоної пащеки пролунав тріскучий голос, тембр якого змінювався від одного звуку до іншого настільки, що він здавався то чоловічим, то жіночим.

— Поверни Око Хаосу! — проказав голос. — Єдиноріг забрав його у Змії під час двобою; це було напочатку. Він поцупив його. Поверни його. Поверни!

Я чекав на появу блакитного обличчя, котре вже бачив над Лабіринтом, але воно не матеріалізувалось. Проте голос був той самий, і він відповів:

— За нього заплачено кров’ю та болем. Він змінив володаря.

— Судний Камінь, Око Хаосу та Око Змії — це що, різні назви одного й того ж каменя? — запитав я.

— Так, — підтвердив Дворкін.

— А що станеться, якщо Змія поверне собі своє око? — допитувався у нього я.

— Найімовірніше, настане кінець світу.

— Ага, ось як, — зауважив я.

— А що я отримаю за цей камінець? — запитав Привид.

— Який шустрий конструкт! — пролунала модульована репліка від Лабіринту.

— Нахабний артефакт, — прогудів Лоґрус.

— Не треба компліментів, — сказав Привид, — ліпше дайте мені щось таке, чого я потребую.

— Можу вирвати його у тебе, — мовив Лабіринт.

— Я можу розірвати тебе на шматки, а його забрати, — додав Лоґрус.

— Утім, ніхто з вас цього не зробить, — відказав Привид, — бо, сконцентрувавши свою увагу та енергію на мені, ви стаєте вразливими один для одного.

Десь у своїй голові я почув, як Дворкін хихикнув.

— Поясніть мені, чому ця конфронтація взагалі має тривати, — продовжив Привид. — Адже минуло стільки часу!

— Рівновага була порушена не на мою користь, — відказав Лоґрус, — недавніми діями цього ренегата.

Над моєю головою чвиркнув струмінь вогню, очевидно, демонструючи, хто цей ренегат, про якого йдеться. Відчувши запах паленого волосся, я відбив полум’я і вигукнув:

— Хвилинку! Я діяв не зі своєї волі! Не мав вибору!

— Ні, вибір був, — прогудів Лоґрус, — і ти зробив його.

— Так, він зробив вибір, — відгукнувся Лабіринт. — Але цим лише виправив перегин, який ти влаштував на свою користь.

— Виправив?! Ти отримав надлишкову компенсацію! Тепер перевага на твоєму боці! А раніше додержав перевагу випадково, завдяки батькові цього перебіжчика! Я був тут ні до чого! — ще один вогняний клубень помчав до мене, і я ледь відбив його.

— Мабуть, це ти його підбурив!

— Якщо можеш передати мені Камінь, — сказав Дворкін, — я заховаю його там, де жодний із них не дістанеться до нього. Тимчасово.

— Не знаю, чи зможу його взяти, — сказав я. — Але матиму це на увазі.

— Віддай його мені, — звернувся Лоґрус до Привида, — і ти станеш моїм Головним Прислужником.

— Твоє покликання — опрацьовувати інформацію, — промовив Лабіринт. — Я дам тобі знання, яких не має ніхто в Тінях.

— А я дам тобі владу, — сказав Лоґрус.

— Це мене не цікавить, — промовив Привид, видовжений циліндр закрутився дзиґою і зник.

Дівчина, Камінь — усе зникло.

Лоґрус завив, Лабіринт загарчав, образи обох Сил ринулися назустріч один одному й зустрілися біля першої з кімнат Блейза.

Я захистив себе усіма закляттями, які знав. Чув, як у мене за спиною Мандор робить так само. Я прикрив голову, я підігнув коліна, я...

Я падав. Крізь сліпучий беззвучний спалах. Відчував, як на мене сипляться якісь уламки. Звідусіль. Мені марилося, що я вирушив до Бога вівці пасти і вже не матиму змоги поділитися з кимось таїною, котра мені відкрилася: Лабіринт не дбає про синів Амбера, так само, як і Лоґрусові начхати на підданців Хаосу. Кожна зі Сил цікавиться тільки собою; можливо, ще протилежною силою. Для них багато важать головні космічні принципи, Єдиноріг та Змія, бо вони, цілком імовірно, є їхніми геометричними відбитками. Ми, тобто я, Корал і Мандор, їх зовсім не хвилюємо, а може, не хвилюють їх і Оберон, і навіть сам Дворкін. Ми для них пішаки, інколи знаряддя, інколи завада. Вони можуть нас використовувати, а можуть і знищити, залежно від обставин...

— Дай руку, — почув я голос Дворкіна й побачив його через Козир. Я простягнув руку і...

...боляче вдарився, упавши до його ніг на строкатий килимок, що покривав кам’яну підлогу. Це була заповнена книгами та екзотичними речами зала без вікон, про яку одного разу розповідав мені батько. Світло лилося сюди з великих куль, що, здавалося, вільно ширяли у повітрі.

— Дякую, — промовив я, повільно підіймаючись та розтираючи забите місце на лівому стегні.

— Перехопив плин твоїх думок, — пояснив Дворкін. — Ти трохи спрощуєш.

— Не сумніваюся. Проте інколи мені подобається бачити все у чорному кольорі. Оце лайно, що його верзли Сили, скільки в ньому правди?

— О, це все правда, — відказав Дворкін, — за їхніми мірками. Вони не можуть порозумітися головно через те, як інтерпретують дії один одного. Через це, а ще через те, що завжди є можливість погіршити ситуацію. Наприклад, розрив у Лабіринті посилив Лоґрус, а до того ж імовірно, що це Лоґрус впливав на Бранда, підбурюючи його це зробити. Але Лоґрус може заявити, що він діяв у відповідь на День Зламаних Відгалужень, що відбувся кілька сторіч тому.

— Про такий уперше чую, — сказав я.

Дворкін стенув плечем.

— І не дивно. Ця подія була важливою тільки для них самих. Я хочу сказати інше: у своїй суперечці вони дедалі більше заглиблюються в минуле, аж до первісних подій, а їм ніколи не можна надто довіряти.