Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Чорти б вас забрали до себе у пекло. Що мені робити голіруч? — вилаявся пошепки Корж. — Ані шаблі, ані мушкета.
І ніби на його побажання — десь спереду засурмили збір. Гусари очуняли і помчали клусом вздовж валки. Шлях був вільний.
«Час», — подумав Корж і по-татарському плигнув з мажі в сідло.
Кінь шарахнувся з несподіванки, але Корж попестив його досвідченою рукою і черкнув повід ножем.
— Держи! Лови! — закричали гусари, коли вершник майнув за поворотом.
Кинулися навздогін. Але шлях був надто вузький. Доводилося мчати один за одним. І Корж шалено гнав коня. Кінь наче розумів, що вершникове життя залежить від його швидкості. Він розпластався в повітрі, і, зливаючись в рівну зелено-жовту стрічку, летіла під ним земля. Кілька куль проспівало над вухом. Корж припав до кульбаки і гикнув. І ще швидше полетіла обабіч земля, а тупотіння погоні почало віддалятися.
— Ех і добрий ти кінь, — шепотів Корж, припадаючи до його шовкової шиї, що так чудово пахтіла ремінним поводом і потом. — Будеш мені рідним братом, коли вивезеш. Кінь мчав його, як на крилах. Балка глибшала і ширшала. І ocь за поворотом блимнула вузька річка. Кінь виніс Коржа на берег і зупинився, важко хропучи і водячи боками.
— Базавлук. Тепер близько. Спасибі, братику, — попестив його Корж і, сплигнувши на землю, повів його вздовж берега, щоб він хоч трохи відпочив.
В аджем-оглани[227]
Під Чабан-Ташем наливався виноград. Золотавилися важкі грона, мінилися димчастим топазом, дихали ароматом пекучого літа, наче убрали в себе вогняний подих розпаленої сонцем землі.
Зайшов серпень. По-літньому мліли гори в опаловій імлі, змережані бузковими розколинами; по-літньому блищали хвилі хризолітом, але з чіткої грані обрію, з сліпучо-ясного світла було помітно, що наближається осінь.
В Чабан-Таші почали збирати виноград. Зранку потяглися у гори чоловіки, жінки та діти з високими вузькими кошами за спиною і, розсипавшись стрімкими стежками і схилами серед рудих виноградних кущів, узялися до роботи.
Співала Медже, зрізаючи грона, як цикада, пригріта сонцем, і далеко-дадеко лунав горами її жагучий голос:
Горпина і Шафіге квапилися. Обидві враз уловили ритм роботи, швидко і спритно зрізаючи важкі грона, виповнюючи кошик за кошиком.
Ставало жарко. Боляче було ступати босоніж на розпалену землю; вогке від поту фередже прилипало до скронь. Бачачи, що навколо нема чоловіків, Шафіге скинула його, з насолодою підставляючи обличчя гірському вітрові.
Внизу шуміло море. Цвірчали цвіркуни й цикади, а голос Медже все лився й лився, глибокий і жагучий, як південь в долинах.
Коли раптом далекий гуркіт барабанів спинив жінок.
— Яничари йдуть! — здригнулася Шафіге. — Ой, лихо!
— Нащо? — здивувалася Горпина. — Чого їм тут треба?
— Грабувати! Катувати людей! Пропали наші кури й барани! — крикнула Шафіге і, не чекаючи на відповідь, кинулася до Чабан-Таша.
Медже зібрала коші й ножі і звернулася до Горпини.
— Підемо, Горпіне. Швидше сховай святковий одяг, посуд, іджіари, а вівці зажени десь у гори, щоб вони їх не знайшли. От лихо, що нема Нур'ялі з Ахметом…
Швидко збігли вони стрімкою стежкою і попрощалися біля саклі Нур'ялі. Медже помчала до Чабан~Таша, миготячи серед кущів кермеку своїм ясно-зеленим фередже, а Горпина розгублено спинилася на порозі. В чому річ? Вже понад рік живе вона серед татар, жваво цокотитъ по-їхньому, але ніколи ніяк не добере, що до чого.
Ось і тепер.
Яничари? Султанська гвардія? Передмур'я ісламу? Страшні яничари ворогам, але чому ж їх поява викликає такий жах і таку метушню?!
По той бік затоки розсипався схилом гори Чабан-Таш, наче хтось розкидав по прискалках сліпучо-білі кубики. Стрункими восковими свічками майорять серед них гостроверхі мінарети, опоясані різьбленими розетками балконів. І такими ж стрункими чорними обелісками злітають і встромляються в блакить чорно-зелені кипариси. Але навіть на відстані відчувається, що в Чабан-Таші — лихо. На пласких покрівлях і галерейках миготять чиїсь постаті, кричать, махають руками. Хтось мчить у гори гадючкуватою стежкою, схиляючись під важким клунком і ховаючись за скелі, наче від переслідування. В'ється курява на дорозі. Це чабани женуть отару, підстьобуючи її довгими батогами. Так, в Чабан-Таші скоїлось лихо.
227
Аджем-оглани — хлопчики, взяті в батьків і призначені в яничари. Їх виховували в султанському сералі далеко від батьків і батьківщини.
228
Татарська пісня, записана на початку ХІХ сторіччя.