Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Ось і Гадюча Балка, — кинув мовчазний отаман, не виймаючи люльки з рота. — Завтра дістанемось Дніпра.
Валка повільно спускалася схилом. Гадюча Балка скидалася на глибоке міжгір'я. Коли дві третини валки втяглися у вузький шлях, пробитий на дні весняним струмком, з чагарника раптом вискочили польські гусари і заступили дорогу.
— Стій! — крикнув франтуватий ротмістр з леопардовою шкурою за плечима. — Стій, пся крев! Де їдете?
І вмить гусари оточили чумаків. Опір був марний.
Отаман методично витягнув із гаманця татарський ярлик і подав ротмістрові. Ротмістр подивився на пергамент, списаний чорними гачками східного письма, на тамгу [226] та мигдалювату печатку й люто кинув ярлик отаманові в очі.
— Що це за теревені?! Де їдеш, галгане?
— Не галган, а козак славного війська Запорозького із своїми товаришами. А інших паперів мені не давали, бо їздили ми до перекопської башти по сіль і веземо її на Січ.
— Вертай мажі, - уривчасто кинув гусар із леопардовою шкурою.
Але отаман не ворухнувся.
— Звертай! Тобі кажуть, хаме! — наїхав на нього ротмістр, блиснувши очима.
— Певно, не мені, бо ніякої влади я над собою не знаю, крім пана гетьмана та запорозького коша, — відступив отаман, зриваючи з плеча мушкет.
— A-a… ти так! — гримнув гусар, хапаючись до зброї. — Бий харцизяк!
— Шаблі наголо, панове, — спокійно наказав чумак, кидаючись на ротмістра.
Зчинилась бійка. Безладно відстрілюючись, ховалися за мажі чумаки: де-не-де з свистом миготіло в повітрі шабельне лезо — і падав додолу чумак, обливаючись темною кров'ю. Божевільні з жаху воли билися в ярмах і борсалися, перекидаючи мажі. Гусар із леопардовою шкурою рубав чумаків, ухиляючись отаманської шаблі, і раптом, розмахнувшись, зрубав йому одним ударом голову.
Корж був надто слабий, щоб битися, але на ночівлі примітив він, як сунув отаман під лантухи набитого пістоля. Тихенько витягнув він його і, спираючи ствол на полудрабок, навів його на ротмістра.
— Ось тобі, стерво, за нашого отамана, — прошепотів він крізь зуби, спускаючи курок.
І забитий одразу гусар звалився не зойкнувши. Ніхто не помітив Коржа і його пострілу. Бій стихав, як відгриміла громовиця. Чумаки здалися. Гусари наказали їм підняти перекинуті мажі і знову насипати на них розсипану сіль. Повільно й обережно повертали чумаки свої мажі. Розуміючи, що опір марний, Корж заховав пістоль і лежав на мажі, удаючи важкохворого. Ніхто його не чіпав. Роззброєні чумаки скорилися долі й заляскали батогами:
— Агей, сиві! Агей, полові! — гукали вони.
І, почувши знайомі хазяйські голоси, покірно рушили воли. Тепер отаманова мажа опинилася наприкінці валки. Двоє гусар прив'язали до неї коня забитого ротмістра і, трохи відставши, куняли в сідлах.
Корж обережно звісив голову й спитав чумака, що заступав забитого отамана.
— Що це таке, братику? Скільки світ стоїть, такого не бачили, щоб гусарія нападала на чумаків.
Чумак обережно озирнувся, побачив, що гусари відстали, і стиха відповів:
— Та й з нами не траплялося такого… Казали люди, ніби коронний гетьман наказав повертати валки, що везуть на Ciч харчі. Певно, це його витівка.
Корж був вражений.
— Та що ж собі думає наш Сагайдак?! Як ви допускаєте таке знущання?!
— Як допускаємо? Знаєш нашого брата: коли сіно в стозі, забудь о бозі, - сплюнув чумак і про гусарське око заляскав батогом: — Агей, полові!! Агей, гей!
Воли завзятіше захитали рогами, немов обурюючись з того, що сталося, і швидше пішли, глибоко занурюючи paтиці в піщане річище весняного потоку.
— А далеко до Січі? — спитав по хвилі Корж.
— Та… Хто ж його зна!.. Мо, завтра надвечір встигли б. — Ця балка виходить до річки, що впадає в Дніпро, на милю нижче Базавлуку. Конем домчали б годин за п'ять, а волами воно довгенько.
Корж замислився. Тра тікати. Невже для того видерся і він із неволі, щоб потрапити в панські лабети?! Ось тільки кволість ця: дзвенить в ушах, наче співають над ним невидимі комарі. А втекти так легко, так принадно. Ось і ротмістрів кінь нетерпляче гризе вуздечку, ніби ображений, що прив'язали його до чумацької мажі. А кінь цей — як вітер. Надивився на них Корж за життя. Знається він на конях. Не доженуть його захекані гусарські шкапини. Корж удав, ніби заснув, але переліз на перед мажі, де ховалися чумацькі припаси. Одрізав собі скибку сала й хліба, поїв, набрав у пазуху сухарів, намацав кухоль і непомітно наточив з барильця міцної горілки.
— Щоб сили побільшало, — пояснив він сам собі, ковтаючи пекуче питво.
І горілка розлилася його м'язами життєдайним теплом. Дзвін в ушах ущух. Корж відповз туди, де був прив'язаний кінь, і обережно озирнувся. Двоє гусарів трюхикало за мажею, куняючи в сідлі.
226
Тамга — має два значення: тавро, яке випалюють на обличчі невільників-веслярів або на стегні у коней, як ознаку певного табуна; герб, печатка, яку мали право прикладати до своїх паперів тільки представники одної родини.