Людолови Том 1

Але Горпина не мовчала. Кров кинулася їй в голову, і вона виступила наперед, свердлячи улема обуреним поглядом.

— Не кричи, господарю, — твердо урвала вона. — Вона до тебе не з жартами. Це Шафіге, Нур'ялина сестра. Чоловік її зараз у Халіля, отже, нема кому заступитися за Меметку, а яничари забрали його до Каффи.

— Так що ж я можу зробити? — знизав плечима улем.

— А ти подумай. Ми до тебе по пораду прийшли, — спокійніше відказала Горпина. — Кажуть, що ти, ефенді, людина вчена і добре розумієшся на законах. До кого ж іти, як не до таких, — підсолодила вона свої гострі слова. — Чи то правда, що в яничари беруть тільки християнських дітей?

— Правда, але що з того?

Горпина переможно зирнула в бік Шафіге і казала далі:

— Я ж одразу зрозуміла, що Меметку взято незаконно. Отже, треба скаржитися, треба клопотатися, щоб віддали його батькам.

Улем здивовано мовчав. Уперше за своє життя бачив він, щоб рабиня добивалася права. Але ж вона міркує вірно, навіть розумно, як чоловік. І, посміхнувшись власним думкам, тому що правовірні ставляться до жінок, як до нижчих істот, позбавлених справжнього розуму і душі, заговорив він більш з цікавості, ніж від бажання допомогти їм:

— Знання і добрий розум підказують нам, жінко, що треба і можна боротися проти кожного незаконного вчинку, доводячи за шаріатом[234] своє право. Але важко сліпому міркувати про кольори та відтінки. А в даному разі ми сліпі, бо нам невідомо, на що послався ага, забираючи наших рекрутів і дітей.

— Він показував кeт-хyдi пергамент з великою синьою печаткою, — вхопилася Горлина за соломинку.

— Пергамент з печаткою? Я чув про нього, але Бекир людина неписьменна і не розуміється на таких справах… На жаль, ніхто з улемів не бачив того пергамента і не читав його. А доводити неправдивість того, що нам невідоме, таке ж безглуздя, як сперечатися, якого кольору вітер, що роздмухує фередже твоєї супутниці… Принеси мені той наказ. Тоді дам тобі добру пораду.

Шафіге й руки впали….

Кінець… Урвалася остання надія… Улем уже рушив далі, але, помітивши, як важко зітхнула Шафіге, спинився і додав м'якше тепліше:

— Ось що. Замість боротися проти сильних своїми слабими жіночими руками, ідіть до Каффи, купіть на невільницькому ринку хлопчика — такого ж віку, як ваш Мемет і запропонуйте його азі замість Мемета. Це буде надійніше. А разом подаруйте йому щось коштовне. Тоді він згодиться, — додав він, рушаючи до мечеті.

— Щось коштовне…

Тихий стогін вирвався з вуст Шафіге. Вони ж такі бідні. А Гусейн-ага не удовольниться кошиком риби. О, коли б Ахмет був вдома!.. Як повезли вони з Нур'ялі Халілеві виноград — так і немає їх з самого ранку. Певно, Халіль знов примусив їх, щоб одробляли за землю. О, цей Халіль!.. Всього йому мало. Завжди вимагає він від бідних людей або зайвої толоки, або різних послуг… І де ж його взяти грошей на хлопчика: такий, як Меметка, коштує щось вісім-десять гaceнe. І як відшукати агу в бучній і різномовній Каффі, де буває вона раз на рік?!