Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
На Ізауру він уваги не звертав. Плантації Зе дос Сантоса межували з плантаціями Амброзіо, млин теж стояв на межі. Авреліо бачив Ізауру щодня, але наче й не бачив. Вісімнадцятилітній Авреліо ще не помишляв про одруження, зате шістнадцятирічна Ізаура могла скоро стати старою дівою.
Деручи маніоку й орудуючи совком, вони ненароком зустрілися очима і раптом помітили одне одного. Діва й Абігайл уже залишили отчий дім, Ізаура теж хотіла влаштувати своє життя. У млині, на плантаціях, на березі річки вони без кінця гомоніли й всміхалися одне до одного і не стямились, як Авреліо мав стати батьком.
Обидві родини зібралися на раду; найважче було вирішити, де молоді житимуть — у домі хлопця чи дівчини. Домовилися, що краще в Ізаури, там трохи просторіше, проте Авреліо допомагав батькам і далі, тому півтижня він житиме в Амброзіо, а півтижня — в Жозе дос Сантоса.
Сан збайдужіння Авреліо неабияк здивувало; вона залишала для нього вечірні побачення. Те, що він збирався жити з іншою, нічого їй не пояснювало. Для неї не мало ваги, одружений її коханець чи парубок, всі мали однаковий прийом, незалежно від становища і віку. Сама вона воліла досвідчених, зрілих мужчин, що не гайнують часу на пусті розпитування. Хлопець чи дорослий чоловік, нахаба чи тишко, байдуже хто, аби тільки подарував їй дитинку, щоб її можна було гойдати, колихати. Де ж це запропастився Педро Циган, от уже вродливий, диявол!
Людність поповнювалася новими прибульцями, привабленими звістками про швидкий поступ Великої Пастки, що розносилися уздовж річки Кобрас і доходили навіть до Феррадаса, Ріо-де-Брасо, Секейро-де— Еспіньйо, Агуа-Прети, Ітапіри та міста Ітабуни. Погоничі, лісоруби й пеони — а надто волоцюга Педро Циган — не шкодували слів, розписуючи принади тамтешнього життя і веселих дівчат. Новини докотились аж до Ільєуса; тут уже постарались багаті фазендейро — родичі власників Аталаї та Санта-Маріани. Вихваляв ту місцину і турок Фадул, коли приїздив закуповувати товари до Ільєуса, де можна було подихати повітрям цивілізації, помилуватися морем і розважитися з найвигадливішими й найдорожчими повіями — француженками та полячками.
У сусіда заводився новий сусід; Ослячий шлях витягнувся довгою звивистою вулицею, повторюючи закрути річки. Деякі будинки — з цегли й під черепицею, безліч бараків, безперервна круговерть людей і тварин. Вже не існувало, як раніше, вільних годин, коли араб Фадул, негр Кастор і повії відпочивали після трудової ночі, а тоді збиралися потеревенити, послухати плітки й поспівати. Звісно, не зовсім забулися давніші звичаї, коли Велика Пастка була привалом для нічліжан, жалюгідною слобідкою, що скніла в забутті. Люди ще розважалися в звичних місцях, але вже не так часто, хоч зібрання ті стали багатолюдніші. По неділях збиралися на базарі, на Дівочому Біде, біля кузні, в голярні Додо Жердини і, звісно, у Фадуловому шинку.
Вигопцювали пари під цигикання скрипок, терликання гармоній, тюлюкання сопілок і бринькання кавакіньйо. Халупам на Жаб’ячій Косі і лік згубили. Скільки їх, знав лише Господь Бог і Дурваліно, славетний прикажчик Усезнай.
В маєтках на тому березі плодилася худоба й птиця. Вранці і ввечері приходили й відходили каравани віслюків. Удень перехожі натикалися на свиней, що бабралися в грязюці, на зграї курей, що греблися в смітті, на табунці полохливих цесарок. Капітан Натаріо да Фонсека, радий приїзду сержипанців, привіз із Аталаї дюжину яєць тоуфрако, Зилдин дарунок Ванже. А свійська квочка висиділа з них десятеро курчат; ця десятка розсипалась тепер по обидва береги річки — водяні курочки з чорним м’ясом, з жирним куприком, справжній делікатес.
Окрім веселого потомства Горюхи й Дамки, з’явилися інші собаки, що прибули зі скарбом новосельців, давши ненажерливу популяцію худющих дворняг. Зилда привезла до Великої Пастки чимало братів наших менших. Опріч собак і котів, свійської птиці — курей, ангольських курочок, качок та індиків, у саду й на пташнику жили приручені мутуни й жаку, страус ему, пара серіем, що з хрипкими криками полювали на гадюк, їжак-кашейро Лусії, найстаршої дівчинки. Не кажучи вже про папуг та різних пташок у клітках, розвішаних на реранді й під навісом над ґанком.
Папуг було троє — красенів і балакунів: двох відпровадили на кухню і в садок при домі, а третій — буйний і лепетливий маракана, неперевершений знавець сороміцького жаргону, — вільно жив на веранді, де мав сідало, на якому мало сидів; то був улюбленець господаря дому. Відгукувався він на ім’я Пішовтивгузно, його улюблений вислів; він повторював його через два рази на третій, в лад і не в лад. 1 Іоходжав туди-сюди по балясинах веранди, вигукував різні слова, підзивав свистом собак і сміявся пронизливим саркастичним сміхом, коли ті бігли на його поклик. З почуттям вимовляв титул та ймення хазяїна і свого найкращого друга: капітан Натаріо да Фонсека!