Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Негр Факел уже збагнув, кого вподобала Діва, і не сушив більше голови загадковою поведінкою мароїмки. Він зрозумів усе тоді, як спробував поцілувати її, а вона, обурена до краю, зацідила абебе йому в обличчя. Рубець на щоці — можна й колючкою поранитись, Факеле, пусте; куди більша рана зяє у нього в грудях, ниє і кривавить, від болю, аж скімлиш, як собака. Проте Кастор заховав свою муку глибоко в серці — зовні це був той самий веселун, серцеїд і бабодур.
На вечірці на честь дони Естер, — ці гулянки мені вже в печінках сидять, заявила дона Естер, коли Педро Циган передав їй запрошення, тож туди ні ногою, — ніхто не міг зрівнятися з Кастором Абдуїном. Ідея свята належала йому, і він старався всіх розворушити. Танцював невтомно цілу ніч, не пропускав ні польки, ні мазурки, ні коко, ні шоте і вів кадриль. Хай у його суперника вигляд грінго, зате команди «балансе» і «ан аван» віддавав по-чужинецькому гучним голосом саме він. По-європейському він навчився цвенькати ще тоді, як виніжувався на пухових перинах, на шовкових простирадлах мадам баронеси, цієї золотистої блондинки, що вже білої, то білої, як молоко.
Спершу він запросив на шоте Зилду. Вона прийшла в супроводі вісьмох дітей — п’ятьох народила сама, а трьох виростила. Найменший, хрещеник полковника Боавентури Андраде та дони Ернестини, гасав собі по галпану, але двоє десятирічних дівчаток, таких схожих між собою, що здавалися близнючками, та ще одна, дев’ятирічна, не мали відбою від кавалерів. Капітан вирушив до Аталаї: почалася сафра, він наглядав за збором урожаю. З цієї причини Зилда не дочекалася кінця гульок. Зібрала дівчаток і найменших хлопців — Еду й Пеба іти відмовились — і подалася додому.
Із Зилдою Кастор відкрив танці, проте не обминув увагою жодної з присутніх, панночки чи дівки. Літав по залі, чудовий і невтомний, з Меренсією й Рессу, з трьома дочками Зе дос Сантоса, з Сан і Бернардою, — та навіть польку танцювала з немовлям на руках, — з Дінорою і Ліа, з усіма кралями, навіть найнижчого штибу. Не танцював лише з Дівою, Бастіан да Роза майже її не відпускав, її збориста сукня й рожеві стрічки лише зрідка майоріли в обіймах інших чоловіків. Тільки на кадрильному контрдансі Кастор, не підводячи очей, торкнувся руки Діви пучками пальців.
Надвечір, вертаючись під дрібненькою мжичкою з дочкою від Дівочого Біде, де вони прали й купалися, Ванже ніби знічев’я докинула:
— Дім сеу Бастіана готовий. Я бачила, гарний.
— Я вже чула.
Запала мовчанка, проте Ванже вирішила довести розмову до кінця:
— Сеу Бастіан людина щира. Він поговорив зі мною і з Амброзіо.
— Про що, мамо?
— Зараз дізнаєшся, — набравшись духу, промовила стара.
Вони зупинилися перед хатою, спорудженою на палях; внизу був свинарник, свині виривали з землі рештки жака і плодів хлібного дерева. Ванже мовчала, ніби забула про доччине запитання. На помості запхикала дитина Ліа та Агналдо, і вона наважилась:
— Тут доводиться робити все не так, як у Мароїмі. Там ми щонеділі ходили до церкви слухати обідню і проповідь священика. Якби якийсь нахаба захотів жити з моєю донькою без вінчання, без шлюбної угоди, я б йому так одрізала! А він ось надумав. Але тут хто ж одружується? Ні священика, ні каплички. Зате землі удосталь. Не так, як там, де ми обробляли чужу землю. Живеться нам непогано, хоча й глушина…
Вона старалася дивитися на життя тверезо. Проти рожна не попреш, її п’ятнадцятирічна донька вже на порі. Треба одружуватися або жити з кимось на віру. А згайнуєш час, то докотишся до панелі. У Мароїмі вони пішли б до священика, як годиться. Але вони у Великій Пастці, тут ні падре, ні церкви. Ліпше стати коханкою, ніж ловити мужчин на Жаб’ячій Косі.
— Бастіан хоче зійтися з тобою. Він дав мені слово, що ви одружитеся, як тільки в Такарас прибудуть місіонери, за це я спокійна. Дім його — повна чаша, хіба пташиного молока бракує. Залізне ліжко, широке, подружнє, з Ітабуни привезене. На стіні дзеркало. — І повторила знову, переконуючи дочку й саму себе: — Бастіан — людина щира.
Діва потупила очі, всміхнулася кутиками вуст:
— Одружуватися? Навіщо це мені, мамо?
Ванже зітхнула: з полегкості чи з досади? Очі її прикипіли до барака, де вони жили в страшенній тисняві, мов ті свині в сажі. Вона ще не все сказала: коли добудують місток, Бастіан обіцяв поставити їм нову хату; славний хлопець цей Бастіан да Роза.
Леле! Чому б Всевишньому не послати місіонерів у Такарас, і то негайно: Всевишній усе може, аби тільки захотів. Але йому вистачає клопотів, адже в нього царство небесне й земне, стане він слухати благання якоїсь старої баби. Якби хоч натякнув, коли прибудуть братчики ченці на такарасівську станцію, з розп’яттям у руці, щоб боротися з гріхом, накладати єпітимію, хрестити немовлят, вінчати тих, хто живе на віру. Ванже ще раз зітхнула.