Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Капітан садовив його на долоню, чухав йому голову й груди, і Пішовтивгузно блаженно приплющував очі. Так любить пеститись лише самичка, запевняла Зилда. Самичка й гордійка, бо тільки Натаріо мав право на такі пестощі; вона люто била дзьобом кожного, хто хотів її приголубити, і лаялася: «Сволота! Сучий син! Пішов ти в гузно!» Негр Факел при такій спробі мало не позбувся пальця.
Лаятися маракана навчився в прокуреній гральній залі одного ітабунського кубла на Беко-да-Мула, відомого під назвою «Пансіон Хмара». Утримував той заклад, гібрид шинку, де подавали кашасу, коньяк і аперитив, борделю — у комірках на горищі приймали дівки — і насамперед гральні, Луїз Чорний. Він чомусь мав славу шибайголови, хоч зрештою був людиною достойною. Під час однієї картярської сварки капітан урятував йому життя.
У закладі Натаріо опинився завдяки одній повії, його давній знайомій: скільки літ, скільки зим, Натаріо, сказала вона, зустрівши його на вулиці. Почали згадувати минуле, і ті спогади привели їх на горище «Пансіону Хмара» — відзначити зустріч і принагідно повтішатися.
Натаріо саме застібав штани, збираючись іти, коли почув гуркіт перекидуваних столів і стільців та радісні крики папуги: «Лайно! Підер!» Його дама, ще гола, навіть не звелася — в цьому спасенному чистилищі сварки й бійки не дивина. Але репет, погрози розправи — «Тельбухи, собако, випущу!» — тривали, і капітан упізнав голос Лалау, колись підвладного йому жагунсо, чиї слова ніколи не розходилися з ділом. Він нагодився саме вчасно, бо ще мить, і Луїз Чорний заорав би носом у землю — у клубках тютюнового диму блищав запоясник Лалау. Коли порядок було відновлено, столи й стільці розставлено, а гра почата знову, Натаріо підійшов подражнити маракану і зареготав — а сміявся він рідко, — почувши, як папуга гаркнув йому: «Пішов ти в гузно!» При цьому птах примружив око й весело залопотів зелено-червоними крильми. Вдячний Луїз Чорний звелів віднести папугу в пансіон тітки Сеньйориньї, де зупинився ітабунський гість, — подарунок воскреслого з мертвих.
В Аталаї Пішовтивгузно навчився свистати до собак, кудкудакати, говорити голосом негра Еспіридіана: «Доброго здоров’я, кумо Зилдо!» У Великій Пастці турок Фадул навчив його арабщини: манхук, рух інтак, ібам, шармута. Маракана вимовляв ці слова, мов той ліванський верховинець.
За багатим столом у капітановому домі, де Фадул був частим гостем, турок аж боки рвав зо сміху, слухаючи лайку Пішовтивгузна порту гальською та арабською мовами. Але він не пробував, хоч як йому кортіло, гладити папузі голову чи груди. То був привілей тільки капітана да Фонсеки.
З Пішовтивгузна був справжнісінький поліглот. Він. повторював не лише арабські слова, а й уривки оперових арій з грамофонних платівок: «Смійся, паяце», «Серце жіноче до зрад охоче». Славу про капітанового папугу розносили по світу ослячі каравани.
— У капітана Натаріо не папуга, а справжнє диво! Джеркоче по-турецькому, співає мовою гринго — шик, та й годі.
Грамофон, дарунок полковника Боавентури Андраде, становив головну окрасу дому капітана Натаріо да Фонсеки. Зилда мало не молилася на нього, не дозволяла навіть Еду, найстаршому синові, заводити його; це міг робити лише Натаріо. Дуже обережно — не дай Боже зламати! — капітан накручував грамофон, хизуючись перед високими гістьми: полковником Робустіано де Араужо, кумом Далво, начальником такараської станції, сеу Сисеро Моурою, агентом фірми «Койфман і компанія», що експортувала какао.
На дозвіллі, переважно під вечір, Зилда заводила грамофон і сідала слухати, підперши рукою голову й приплющивши очі; мови, якою співали, вона не розуміла, але тенори й баси — особливо баси — чарували її. Іноді до неї навідувалась Збуй-Вік, щоб обговорити місцеві події, послухати музику; були тільки три валики, куплені разом із грамофоном. Іноді приходила Ванже з якимось гостинцем — солодкий батат, кабачок, солодкий маніок — для капітанової кухні.
— Просто очам не вірю, — вихваляла вона грамофон.
Ванже подружилася з Зилдою, а до капітана пройнялась глибокою пошаною: зустріч на дорозі стала для неї незабутньою. Про нього вона чула всяке, але не дуже йняла віри тим балачкам, бо над капітаном для неї стояв тільки Бог. Вона попросила його бути хрещеним батьком дитини Ліа й Агналдо, а от хрещеною — ви вже даруйте, доно Зилдо, — буде Жасинта Збуй-Вік, яка приймала пологи.