Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Спершу малеча, під проводом Еду й Пеби, без кінця товклася біля грамофона. Враженим дітлахам кортіло дізнатись, де ховаються ті чоловіки й жінки, що виспівують ці чужинецькі пісні. Проте вони швидко знудились, бо музика весь час лунала одна й та сама; інша справа ліс, повний птахів і мавп, де можна ставити сильця й тенета.
Приходила Бернарда, прив’язавши до себе поясом сина. Просила благословення у хрещеної, допомагала поратися по хазяйству. Ськаючи Зилді в голові, мовчки, з усмішкою, слухала грамофон. Вона завжди приходила, коли не було капітана; якщо він заставав її тут, то просила в нього благословення і квапилася додому — а що, як він надумається прийти до неї?
Зилда частувала гостей наливкою з женіпапо, пітанги й маракужі власного виробу. І коли тільки встигала її робити? Хатні справи, кухня, наливка, бананове варення, шиття і молитви. А ще виховання дітей, своїх і приймаків. І хоч би коли підвищила голос, заметушилася, поскаржилась. Та й на що ж їй нарікати? Натаріо її підібрав з грязі, вбогу сироту, вона й не мріяла так високо злетіти: одружена з капітаном національної гвардії і плантатором, господиня такого розкішного дому, діти нівроку здорові, двір повний худоби й птиці, є і хліб, і до хліба. Нарікати? Та треба бути просто невдячною!
Є і хліб, і до хліба, кожному гостеві, навіть незваному, знайдеться місце за столом. Коли капітан відлучався з дому, гостей приходило менше: Збуй-Вік, Меренсія, Бернарда, ще якась подруга; чоловіки за відсутності глави сім’ї до них не потикались. Більшу частину часу Натаріо проводив на плантаціях, Аталаї і Винозорому, особливо під час збору раннього врожаю і сафри, наглядав за збиранням і сушінням какао. Після повернення його до Великої Пастки двері дому не зачинялися для гостей. Якщо бракувало місця за столом, накривали на веранді або на кухні, садовили з дітьми. Приятелі, куми, знайомі, прибулі у справі чи просто засвідчити повагу господареві, сусіди. Коли капітан, пішки чи верхи, з’являвся на вигоні, на Ослячому шляху, на Жаб’ячій Косі, скрізь його щиро й радісно вітали, з шанобою і не без улесливості. Чоловіки чемно скидали бриля, жінки ніжно всміхалися; при цьому в очах деяких чоловіків прозирав острах, а в деяких жінок читався заклик. Дітвора підбігала поцілувати йому руку:
— Благословіть, капітане!
Сам полковник Боавентура Андраде, володар цих країв, принципал і кум, користувався гостинністю Зилди і наїдався донесхочу за її столом, розхвалюючи зготовані нею страви: фаршировану курку, тейю, засмаженого на рожні, рибу, приготовану на пальмовій олії, окату яєчню, ласощі з банана й кажу, крем з авокадо. Зилда перепросила за скромне меню — лише чотири страви, убога трапеза. Доньки допомагали їй на кухні, вчилися готувати підливи.
З Аталаї полковник рушив навпростець і завернув у Велику Пастку, щоб поглянути разом з Натаріо, як влаштувалися сержипанці. Вони прибули з Естансії, батьківщини фазендейро, — хто знає, може, серед них знайдуться і його родичі. Він об’їхав усю долину — востаннє він був тут на сафрі, понад рік тому. Уже тоді поступ Великої Пастки вразив його, а що він скаже тепер?
Полковник побував на плантаціях Амброзіо, Жозе дос Сантоса й Алтамірандо — Алтамірандо почав розводити кіз — і знай схвально кивав головою. Зайшов у млин подивитись, як деруть маніоку. Естансіан— ці й далі жили дружною громадою.
Проте найбільший подив — він навіть не стримав захопленого вигуку — викликав у полковника міст, уже майже готовий. Лупісиніо й Гвідо задоволено вислухали полковникові похвали, а Лупісиніо добродушно докинув:
— А полковник Робустіано сумнівався, чи впораємося ми самі.
Біля Бернардиної хатини зупинилися — полковник побажав глянути на дитину. Це за неї він випив чарку кашаси у Фадуловому шинку. Збуй-Вік почастувала її кавою. Бернарда не тямилася з радості: можна показати дитину батькові.
— Марка Натаріо, — пожартував полковник.
Заглянув він і до Касторової майстерні, привітав Діву. Велика Пастка перестала бути виключно злачним місцем, тут створюються й родини; їдучи вулицею, він розминувся з Динорою та Ізаурою, бачив і Абігайл, тепер зустрівся з Дівою — всі чотири при надії. Полковник знову згадав пророцтво Натаріо. Споглядаючи з високого шпиля, де нині стоїть його дім, безлюдну долину, пущу й дикі чагарі, Натаріо провістив сьогоднішній день. Ця здатність метиса читати чужі думки, вгадувати майбутнє завжди була для полковника загадкою. Одне слово, індіанська кров.