Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Співжиття, придумають же таке! Але що вдієш? Просити Бастіана, щоб зачекав? А доки? Діва не єдина у виселку дівчина на відданні. Он старша Зе дос Сантоса, кривоока Рикардина, липне до кожного, хто в штанях, не приймає на Жаб’ячій Косі лише з остраху перед батьком — тому потрібна помічниця на плантації. А старші, Ізаура та Абігайл, так і пускають бісики каменяреві, безсоромниці. Всі у Великій Пастці знають, що Бастіан да Роза побілив світлицю і ванькирчик, викопав водойму і змурував піч, бо хоче взяти в дім господиню. Охочих вистачає, помани тільки пальцем, і дівчат набіжить ціла зграя. Вони не в Мароїми. У Великій Пастці ні церкви, ні панотця, який тут законний шлюб?
Ванже стільки журилася-побивалася, а Діва розв’язала все просто. Навіщо одружуватись, сказала вона, зняла тягар з материного серця; Бастіан да Роза шанобливо попросив у Амброзіо й Ванже дозволу забрати Діву до себе в неділю після базару. Якби ж то вони жили в Мароїмі… Що ж, дійся воля Божа. Вона зітхнула ще раз.
Вечірні тіні згущалися, затоплюючи чорнотою річку й плантації — вечір упав на долину зненацька. Діва спустилася хисткими східцями, в руці клуночок, і підступила до матері, яка все ще стояла на тому самому місці.
— Благословіть, мамо.
— Куди ти?
— Йду від вас, мамо.
— Бастіан же сказав у неділю, після базару. Чого квапишся?
— До Факела йду. З ним житиму.
В попелясто-сірому небі зайнялися перші бліді зірочки. На вигоні з’явилися перші обози; на кладь і голови чоловіків накинуті десятчані мішки. Під водяним пилом мжички, з клуночком під пахвою, Діва перебралася через річку і рушила до ковалевого дому, кузні й водночас оселі. Мурованої печі в нього немає, зате є горно й жаровня, щоб готувати їжу. Щодо дзеркала Діва не знала. У клуночку вона несла металеве віяло — це її дзеркало і її портрет, вигадав же таке ворожбит негр! Подумавши про це, вона всміхнулась.
Саме його вона прагнула, відколи прийшла у Велику Пастку, закурена, заболочена, натомлена, і вгледіла його: широке веселе обличчя, голий торс, набедреник з вепрячої шкури. Сподівалася зустріти турка, а зустріла свого судженого. В гамаку вночі їй запаморочив голову його запах.
Бастіан да Роза — хлопець гарний, голубоокий блондин, грінго, та й годі, дім його — повна чаша. Але її суджений, той, хто їй снився, хто запалював її кров, — це негр Кастор Абдуїн, коваль на прізвисько Факел. Ось чому самохіть несла вона у правій руці клунок, а у лівій — своє серце.
Факел саме міцно тримав копито мула Прочухана, прибиваючи нову підкову. Еду, ковальчук, подавав вухналі, а хлопчак Гавана, підручний погонича, милувався вправною роботою. Діва стала перед ними й всміхнулася. Кастор теж усміхнувся: якщо він і здивувався, то не показав цього. Вони не обмінялися й словом; він опустив молоток на голівку вухналя. У супроводі Горюхи й Дамки Діва переступила поріг, ввійшла в оселю, свою оселю.
У горні палав вогонь. Діва взяла каганець, оглянула світличку, де ніколи не була: на підлозі мата, у кутку гамак, у ящику одяг. До штанів і сорочок, убогого скарбу Факела, вона додала дві спідниці, дві блузки, ситцеве плаття й капці. Задула каганець, забралась у гамак і затихла. Віднині ніяких суперниць, це ложе належить їй. Господиня тут вона.
У Великій Пастці багато жінок ходили вагітні, красувалися великими животами — побільшає дітей на літо, коли скінчиться сафра. Спершу тільки Діва та Абігайл, молодша донька Жозе дос Сантоса; потім Ізаура, старша на одинадцять місяців од сестри, і Динора, дружина Жоанзе. Після приїзду естансіанців кількість вагітних майже подвоїлась, бо троє жінок цього клану були теж вагітні, розродитися і їм допоможуть благодатні руки Жасинти Збуй-Вік.
Динора наче воскресла того дня, коли побачила Велику Пастку, і Жоанзе підбадьорливо торкнувся пучками її змарнілого запорошеного обличчя. Ледь жива, хоч сідай і плач, вона думала, що тільки й лишилося чекати Страшного суду. Проте коли глянула на гарну, квітучу долину, коли відчула ніжний доторк закоханого чоловіка, то повірила, що в цій глушині можна обробляти землю, розводити худобу, відродитися, відчути себе справжньою жінкою.