Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Потім подались до Фадула вихилити перед обідом по чарці.
— То як вам наше містечко, полковнику?
— Уже переважає Такарас. Лишається залізницю підвести.
Просто з-за столу полковник перебрався в гамак на веранді. Але перед сном він побалакав з кумою Зилдою, розповів про новини в Аталаї. Сіа Пекена має помічницю, доньку покійного Тибурсиньйо. Пригадуєте її, кумо?
— Сакраменто? Як же, добре пам’ятаю… Гарна, як намальована.
Змарніле, пооране зморшками обличчя полковника освітила бліда сором’язлива — майже сором’язлива — усмішка.
— Сіа Пекена трохи підупала на силі. Дівчина — сущий скарб, а що вже роботяща… Славна дівчина, кумо. В домі все аж блищить, і про мене дбає. — Про яке її дбання він каже: служниці чи коханки? — А самі ми, кумо, більше живемо в Аталаї, ніж в Ільєусі.
— А як Вентуринья, куме? Пише до вас?
Усмішка на обличчі полковника згасла.
— Все ще в Ріо. Скоро, мабуть, перебереться туди назавжди.
— Гризе науку? От уже впертюх, усе йому мало. — Слова її лунали щиро і простодушно.
— Атож, кумо, пора й зупинитись. А то довчиться до того, що стане доктором-літуном.
Їхню розмову урвав гугнявий крик папуги:
— Сучий син! Пішов ти в гузно!
Полковник заплющив очі, намагаючись не думати про столичного дженджика Вентуринью: чого завчасу рвати на собі волосся? Проте хоч-не-хоч, а думав: який усе-таки безголовий його син-одинак. Заради нього він із шкури пнувся, корчував ліс і розорював цілину, насаджував какаові плантації, брався до зброї, воював, важив головою, посилав убивати і сам убивав. Гай-гай, аби не Сакраменто, він зовсім би втратив смак до життя — гроші й влада його вже не тішили.
Побачивши, що він заплющив очі, Зилда пішла нищечком з веранди. Полковник її не затримував, хай собі йде, балакати про сина йому не хотілось. Може, саме через сина він і тягнувся до старих служників, простих людей. До сії Пекени, що зістарилася в поміщицькій садибі, не маючи й дня перепочинку. До білоголового негра Еспіридіана. До куми Зилди й кума Натаріо. Натаріо став кумом і капітаном, бо він був не лише хоробрий і відданий, як Еспіридіан, а й мав кебету в голові, умів читати й писати, а надто — командувати.
У Сакраменто сказати йому «ти» язик не повертався. Вона називала його «ваша милість» і «полковник», зате голос її та пестощі розвіювали його гіркоту й почуття самотності, сповнювали силою і бажанням жити. Вона перебирала пальчиками його волосся, присівши на підлозі біля його гамака; у ліжку, сміючись і зітхаючи, горнулася до його грудей. Це Натаріо дав йому цю пораду. І як завжди, добру.
Приїхавши в дику пущу без собаки, з жменькою грошей, одержаних від благодійників і Леовіжилдо Калазанса, вісімдесятилітня сіа Леокадія, удова, мати, теща, тітка, бабуся, згадала про свого родича. В цю скрутну годину хто їм іще допоможе, як не кузен? Брат у других чи у третіх, а все ж брат.
Полковник Боавентура Андраде під час останніх відвідин Естансії, уже давненько, впізнав їх на базарі. Мільйонер, у якого грошей кури не клюють, зглянувся на убозтво родичів. Сів на ящик біля кузини Леокадії, завів розмову, згадував людей і події, приємні й сумні. Кузина Леокадія була закохана в тромбоніста Жозе Андраде, полковникового батька. Не одну мазурку, не одне шоте станцювали вони на незабутньому святі «Естансіанська ліра».
— Я мало не стала твоєю матір’ю, кузене Боавентура.
Зворушений, він відкрив гаманця і дав дрібняків на дітлашню.
Дрібняків? Нічого собі дрібняки! Леокадія відклала їх на випадок хвороби і на лікаря. На прощання полковник запропонував свої послуги, якщо вона чогось потребуватиме. Живе він в Ільєусі, допоможе охоче, тільки нехай йому напише. Досить черкнути на конверті: полковникові Боавентурі Андраде, Ільєус, штат Баїя, і лист неодмінно дійде; вулиці можна й не вказувати, там усі його знають.
Історія ця звичайнісінька, таке трапляється на кожному кроці, з невеликими відмінностями. Вони обробляли землю наспіл, якийсь час жили непогано. А потім сталося те, що трапляється часто: землі вернулися до власника, цукрову тростину замінили кукурудза й маніока. Заробити на прожиток в Естансії стало важко: землю в оренду не здають, прикажчики в крамниці не потрібні, самою ж поденщиною на плантаціях не прогодуєшся.
Колись Естансія відігравала неабияку роль у діловому житті штату Сержипе. Доставлені морем і вивантажені у гирлі річки Реал товари складували в порту Красто. З Естансії їх відправляли в сертан в’ючними обозами й поїздами. Проте залізнична колія, що сполучала Баїю з Сержипе, проходила далеко від міста, що прирікало його на занепад. Естансіанцям залишалось одне: подаватися на південь, на какаові плантації, що приваблювали всіх злидарів, які разом із землею втратили і свої надії.