Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Пастківчан? Щоб належно вести літопис Великої Пастки, бути в гущі подій, слід, хай мимохідь, хай побіжно, згадати затяті суперечки про те, як називати мешканців цього закутня, немовлят-язичників, що народилися тут. Як іменувати мешканців Великої Пастки? Пастківчанами, пастківцями, великопастківчанами чи просто пастчанами? Фадул обговорював це питання в ітабунському кабаре з Фуадом Караном і в ільєуському портовому барі з Алваро Фарією. І почув дві вагомі думки, різні за формою, але однакові змістом.
— Тут усе ясно, — сказав Фуад Каран розніженим від випитої горілки голосом. — Уродженець Великої Пастки — жагунсо, Великий Турку. Тільки, звісно, ще більший живолуп.
Алваро Фарія, цмулячи англійське віскі, був не менш категоричний:
— Син Великої Пастки може бути лише розбишакою, Фадуле.
Слава грізна, лиха й несправедлива, засперечався турок. Якщо у величезному какаовому краю є місцина справді мирна й спокійна, то це Велика Пастка, де панує тиша й благодать. Те, що сталося колись і породило таку назву, губиться в давнині, коли ще тут ніхто не жив. А проте кожен, хто з’являється на світ у цій місцині, несе на собі тягар пролитої крові, пам’ять про смерть і загиблих.
Авреліо приїхав у Велику Пастку палким вісімнадцятилітнім парубчаком і забив памороки не одній дівулі: всі гамаки й мати були до його послуг, і то безкоштовно.
Він купався як сир у маслі. Потім, зібравши потрібну суму, пішов на побачення з Бернардою. Мріяв запопасти її на цілу ніч, але марно: народивши дитину, Бернарда запровадила укорочений графік: приймала лише між годівлею дитини і нікого не залишала на ніч. Але навіть короткого побачення вистачило, щоб Авреліо закохався по самі вуха. Інші дівчата вже не цікавили його. А Сан, яка знов розбудила його бажання, у Великій Пастці тоді ще не жила.
Він в’язнув до Бернарди, як реп’ях, втручався в її життя, мало не крав, аби нашкребти грошей бодай на коротке побачення. Дізнавшись, що їй подобається гра на кавакіньйо, він попрохав одного з охоронців какаового складу, вправного гітариста, навчити його грати на цьому інструменті. Він весь час крутився біля Бернарди, години не міг прожити без неї, навіть доглядав малого Бернардо.
Увечері на порозі своєї хатини Бернарда востаннє годувала немовля — наступні чотири години призначалися для прийому клієнтів. Авреліо дуже любив дивитись, як вона годує груддю свого синочка, і тому вона робила це при ньому. Не минуло й двох місяців, як Авреліо запропонував їй жити вкупі; навіть більше: якщо вона хоче, то вони поїдуть з Великої Пастки в місця обжиті, де є священик. Він згоден обвінчатися з нею в першій-ліпшій церкві й допомагати ростити сина, як свого власного.
Бернарда вислухала все це й почала відраджувати хлопця від такого навіженства. Але зробила це делікатно і навіть подякувала йому за честь.
— Будь-хто скаже тобі, чому я не хочу й слухати про таке.
— А чому б тобі не сказати самій?
— Тоді слухай: у мене є мужчина, і я його люблю. Ось чому.
Авреліо хотів знати подробиці, проте Бернарда хоч би пару з вуст.
Решту він дізнався від інших: чеши подалі, хлопче, дай дівці спокій, а то не минути тобі лиха й ганьби. Капітан Натаріо да Фонсека? Опікун? Не від страху, а з почуття вдячності Авреліо зрікся своїх надій, притлумив досаду — адже його родина опинилась у Великій Пастці за порадою капітана. Авреліо був не шибайголова, не свавільник, не гультяй: так приходить мудрість, через біль і долання пристрасті.
Щоб розвіяти свою журбу, він знов унадився до повій. Зцілився він, коли на обрії з’явилася Сан. Молодий Авреліо так і кинувся до Сан, ладний жити з нею, хоч вона й недоумкувата. Сан, гаряча, як вогонь, ніби піддалася на підмову, але у вирішальну мить утекла. Авреліо ж так розпалився, що запропонував їй жити разом, аби лиш завершити почате.
Одного дня неждано-негадано Сан піддалася. Але радість перемоги отруїло розчарування: Сан уже не дівчина! Розлючений Авреліо став допитувати, хто з двох, Зиньйо чи Дурваліно, обскакав його? Але Сан тільки всміхалась. Вже манівцями він довідався, що тесляр і прикажчик зазнали такого ж розчарування і марно запитували те ж саме. Проте й після цього кожен, не змовляючись з іншим, тягав її в чагарі: вона приймала всю трійцю, а на розпитування тільки сміялася.