Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Палінур конає, скинутий богом. Ввесь епізод переказано поважними гекзаметрами і замкнуто урочистими словами Енея. У Котляревського образ інший:
Звертає увагу в оповіданні Котляревського і ще одна риса. Палінур названий у нього Тарасом, хоча пізніше (част. II, стр. 59) він виступає під своїм власним іменням. В тій же другій частині про троянського ворожбита Невтеса читаємо:
В частині III (строфа 107) Еней зустрічається з «громадою знакомих душ» і пізнає в ній «Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка», імена, що нічого спільного з Верґілієм не мають і які внесено, щоби надати поемі певну пікантність.
Але річ не тільки в мотивуванні та в іменах, — багато свого внесено Котляревським і в характеристики дійових осіб і перш за все головного героя поеми — Енея. Образ Енея у Верґілія скомпоновано на підставі даних «Іліади». Славний троянський витязь, син Анхіза і Афродіти, на сторінках «Іліади» являється двічі, в 5-й і 20-й пісні; обидва рази виступає він на герць з такими вояками грецькими, як Діомед та Ахілл, і обидва рази боги рятують його од ран і од смерті,
Але нічого яскравого, різко індивідуального в гомерівській постаті Енея немає. Це тільки нарис, не більше. Не зробив постаті героя більш виразною і Верґілій. Його Еней надто богобійний, апатичний, надто пасивний, як на героя епічної поеми. Зовсім не те у Котляревського. Перенісши Енея в українську побутову обстановку, український поет оживив цю мертву схематичну фігуру. Його Еней є «парубок моторний
одважний, веселий, «завзятого кшталту».
Старе українське життя, український побут всюди тиснеться в поетичну ткань античної леґенди. Світлиця царя Латина уявляється нам як заможна домівка середнього українського панка, троянці, що вивчають латину, переносять нас в обстанову старої української школи, з її піярською граматкою та субітками, а описання учти у царя Латина — в таємниці старосвітської української кулінарії і т. д. Безліч натяків і порівнянь, взятих з тодішнього життя або недавнього минулого: «Не так розсердиться добродій, коли пан возний позов дасть», або: «Я кошовий Еней троянець», тужливі зітхання за старовиною («Так вічной пам’яті бувало у нас в Гетьманщині колись») — і поруч з ними деталі класичного греко-римського сюжету утворюють курйозну мішанину стилів, що повинна була свого часу підносити значення поеми як яскравої і влучної пародії.
Перший критик «Енеїди» М. І. Костомаров р. 1844-го в своїм «Обзоре сочинений на малорусском языке» писав, що «Котляревский взял «Энеиду» для пародии и избрал в ней такую форму, которая в самом деле могла удовлетворить желание позабавиться над книгою. Чего лучше? Малороссийский язык самая романтическая форма, «Энеида» — самое классическое содержание». Але пізніше, коли боротьба з класицизмом скінчилась, «Енеїда» як пародія втратила свою цінність. Центральне значення в ній набули відгуки і картини старого українського життя, і іменно вони надихнули новим життям мандрівну, безліч разів змінювану греко-римську фабулу.