Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Многогранною і плодотворною являється і публіцистична діяльність С. О. Тут знаходимо ми і чергові публіцистичні огляди громадського життя («Відгуки з життя і письменства» в «Новій громаді» та «Раді», і начерки з історії громадського руху, і інтерпретації Драгоманова, і мужні слова в оборону української ідеї проти всякої «нівеляційної теорії і практики».
Авторитетний публіцист, історик письменства, критик, видавець і коментатор (видавнича робота в т-ві «Вік», прекрасне видання творів Котляревського), С. О. являється разом з тим і одним з найкращих українських стилістів. Його літературний стиль виріс з образної і докладної манери популяризатора, зразки якої знаходим у Куліша та Грінченка. Характеристичні її ознаки — багатство словника, досвідчене і зручне користання архаїзмом і провінціалізмом, і нарешті — синтаксис, що всі свої ресурси черпає з укладу народної мови. Спочатку занадто конкретний, трохи широкомовний, цей стиль стає згодом лаконічнішим, стислішим, перемагає матеріальність народного слова і разом з тим не впадає в ту безцвітну, позбавлену всякого запаху стерилізовану абстрактність, якою грішать іноді українські літератори. Язик Єфремова — органічне кільце в розвитку українського слова. Прекрасний і поважний зразок для кожного, хто пише по-українському.
Так уявляється нам значення літературної діяльності С. О. Єфремова. Святкуємо нині двадцять п’яті роковини щирої і невтомної праці історика, віртуоза і лицаря українського слова.
1920
[Передмова до збірника «Нова українська поезія»]{107}
В 1901 році на сторінках «Літературно-наукового вісника» молодий поет Микола Вороний вдався до українських письменників з листом, де закликав їх стати на «нові шляхи» і «бодай почасти наблизитись до найновіших течій та напрямків в літературах європейських». Потреба, відчута Вороним, почувалася і другими українськими авторами — прозаїками. Якраз коло цієї пори (1900—1901 рр.) починають набридати старі теми старої української повісті, її сюжети — виключно з народного побуту, її техніка, справді застаріла і примітивна. В споминах Чернявського про Коцюбинського[68] знаходимо такий епізод: «Давайте видамо, — говорить авторові спогадів Коцюбинський, — давайте видамо ще один альманах. Щоб складався він з творів інтеліґентського життя. Щоб одбивав в собі духовні інтереси нашого часу і щоб містилися в ньому твори найновішої літературної, так мовити б, техніки та продукції». Обом закликам довелось зустріти гостру одсіч. Ідея інтеліґентського альманаху Коцюбинського викликала саркастичну відповідь з боку Грінченка: «Устрицями пахне од вашого заклику», а неясні поривання Вороного поставили його під сувору критику і батьківську науку — д-ра Ів. Франка.
Франкові здається, що, мріючи про поезію «без тенденційної прикмети» («чисте мистецтво!»), Вороний хоче одвернутись од життя, покинути «загальних питань море синє», забитися «в тихий залив свого серця», затуманити чисте скло творчості —
Для нього поет — безпосередній відгук на сучасність, і важливе в його творчості те, що він пише — інше приложиться. Адже ж
68
Чернявський М. Червона Лілея. Спогади про Мих. Коцюбинського. — Херсон, 1920. — С. 34.