Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Тільки один із значніших лицарів троянських лишився живий — родич королівського дому, син троянця Анхіза і богині Афродіти Еней, на якого поклала доля трудне завдання заложити нову Трою. Взявши з собою домашніх богів, посадивши на плечі слабосилого батька, лицар пробився крізь огонь і січу і кілька місяців переховувався в лісах на горі Іді. Там знайшов він собі спільників, побудував кораблі і по весні вирушив шукати нової отчизни. Путь йому випала довга і повна пригод. Переслідуваний Юноною, що взагалі ненавиділа все троянське плем’я, він, не вважаючи на повсякчасну допомогу царя богів Зевса (Юпітера), бога моря Посейдона (Нептуна) і матері своєї Венери, сім літ блукав «по всіх морях», аж поки не прибився до берега Італії і не заснував призначеного йому царства.
Цим популярним переказом і скористався Верґілій для своєї «Енеїди».
В історії Риму І в. перед Хр. — бурхлива доба революцій, крутих поворотів реакції та узурпаторських спроб. Але приблизно в роках 31—27 внутрішня криза, що потрясала ввесь організм держави, закінчилась установленням монархічного правління Октавіана Авґуста. Суспільність, стомлена затяжною політичною боротьбою, зрікається старих республіканських ідеалів, заповнює лави прихильників нового ладу. На чолі цього перелому стоїть римська поезія. Обидва тодішні її корифеї, Верґілій і Горацій, радо вітають правління монарха, як еру спокою й порядку і нового, небувалого ще розцвіту римської слави. Утворена в такій обстанові, Верґілієва «Енеїда» перш за все стає династичною поемою: вона прославляє Цезаря Авґуста як законного, спадщинного владаря Риму, потомка Енеєвого сина Асканія — Юла, ім’я якого нібито стало фамільною назвою династії Юліїв. Але поруч самого Енея, родоначальника імператора, в «Енеїді» значну ролю грає лава його вірних товаришів, які стали потім родоначальниками найповажніших римських фамілій та осадчими найголовніших міст Італії. Верґілій не забуває зазначити, що від Мнестея пішов рід Меміїв, од Серґеста — рід Серґіїв, од Клоанта — Клуенціїв, що Капис був фундатором Капуї, а мис Палінур, на півдні Італії, названий так по імені старого досвідченого керманича Енеєвого флоту — Палінура. Цей, так мовити б, антикварний характер поеми чимало спричинився до її популярності. На «Енеїду» посилались як на історичну пам’ятку: в її гекзаметрах шукали одповіді на питання про місце і значення Римської імперії — і справді знаходили там не одну пишну патріотичну формулу, що плекала чуття національної самоповаги. Римський читач дізнавався з поеми, що римська влада триватиме вовіки, що світова місія Риму — правити народами, милувати покірних і карати зарозумілих. Так прославлення династії спліталося у Верґілія з формулами римського місіонізму.
Верґілієва «Енеїда» — величезний твір, що містить в собі до 10 000 віршів і розпадається на 12 пісень. Із них перші шість мають змістом історію Енея до його прибуття в Італію, а шість останніх викладають пригоди в Лації і війну з царями: латинським — Латином і рутульським — Турном. Автор зразу знайомить нас з центром подій. В першій пісні перед нами флот Енея, розкиданий бурею біля берегів Африки. Сьомий вже рік минає блуканням троянського лицаря, а він все ще не може дістатися до призначеної йому Гесперії. Так і тепер: ледве од’їхав він од Сицилії, як страшенна буря, упоряджена з наказу Юнони, однесла його до африканського берега, де на той саме час фінікійська цариця Дідона будує нове місто Карфаґен. Слава Троянської війни досягла до фінікійських виходців: троянці знаходять у Дідони гостинність і ласку; а на урочистій учті, улаштованій на пошанування гостей, сама цариця звертається до Енея з проханням розказати свої пригоди. Оповідання Енея заповняє другу і третю пісні. Четверта — присвячена нещасливому коханню і смерті Дідони. П’ята оповідає про перебування троянців в Сицилії, ігрища троянців над могилою Анхіза, про спробу троянських жінок підпалити кораблі і тим покласти край мандрівці. В пісні шостій Еней прибуває до Італії і висідає недалеко міста Кум. Виконуючи наказ батька, він іде до віщої пророчиці бога Феба — Сивіли і під її проводом сходить до підземного царства. Перейшовши всі муки грішних, він вступає на Єлисейські поля, і там батько Анхіз показує йому нероджені душі нащадків, оповідає про майбутню славу його роду, до часів Цезаря Авґуста. В 7-й пісні перед нами царство Латина; коротка історія дипломатичних зносин і початок війни з тубільцями. В 8-й Еней їде шукати помочі до царя Евандра; пливе вгору, проти Тибрової течії, і там «бачать оддалеки стіни і замок і де-не-де дахи домів, — все те, що нині могутність Риму зрівняла з небом і що тоді було незначним Евандровим царством». Евандр дає помічне військо під проводом свого сина Паланта, а богиня Венера приносить Енеєві зброю, викувану Вулканом. 9-та пісня оповідає про напад царя Турна на троянський флот (який боги обертають у німф) і табір та про геройську смерть Евріала і Низа. Десята містить в собі нараду богів, де Юпітер наказує богам не встрявати в боротьбу, бо «доля сама знайде стежку». Одинадцята містить похорон Паланта та початок мирових переговорів між Енеєм і Латином. Дванадцята — останній бій і поєдинок Енея з Турном, після чого Еней має взяти шлюб з Лавінією, дочкою Латина, і стати царем Лація.