Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Ми ще там будемо! Увидите, ми ще там будемо! — гамуючи сльози, закричав Владьо, показуючи піднятим кулаком в голубе небесне віконце.
Крик потужним ключем вирвався із земних глибин, розхлюпнувся над поверхнею і грудки червоної криці посипались на голови. Владьо вмить притих, присів навпочіпки і обхопив голову руками:
— Господи великий, пресвята Діво Маріє, як я її люблю, — простогнав із відчаєм. — Я так люблю ту жінку… Тільки смерть… тільки смерть сильніша за мою любов… І життя, і всі багатства світу я віддав би, Господи, щоби ще хоч раз глянути на ту жінку… тільки раз до неї доторкнутись!
Потім умовк, поволі піднявся і, знову викинувши кулак догори, голосно пообіцяв у небесне вікно:
— Ми ще там будемо! Я вірю, що ти чуєш мене, Господи, і зволиш — ми ще там будемо!
Потім умовк і до самого вечора не зронив жодного слова. А коли розходились по домівках, поклав мені руку на плече і, ніби вибачаючись, винувато сказав:
— Ти прости… не дивуйся із мене… Я вже ні за чим не жалію. Мене постійно тривожить лише одна думка: коли я збирався воювати у Мадярщину, зайшов у квітковий магазин і заплатив великі гроші його ґаздові… Це був аванс: якщо я не повернуся, щоб він кожного ранку приносив моїй любимій жінці букет білих троянд. Моя любима жінка схожа на білу троянду — така ж красива і божественна! Тепер я ночами не сплю… Мучать думки: чи порядний той хазяїн квіткового магазину? Адже я переконаний: якщо він чесний чоловік і щодня приносить букет, моя любима впевнена: я живий, і твердо знає — ми обов’язково зустрінемось… Як ти думаєш… той квітникар?
— Вам цього і в голову не треба брати, — сказав я. — На всі сто упевнений: той чоловік — порядна людина.
— Дякую, — полегшено зітхнув Владьо. — Я саме цього хотів почути… дякую… ти дуже втішив мене.
Не мовлячи жодного слова, він зачинив за собою хвіртку і легкою ходою попрямував до хати.
І ось тепер щоразу, дійшовши води у черговому колодязі, Владьо одразу припиняв роботу… Повільно-повільно піднімав очі уверх, і незмигно дивлячись із холодних земних глибин на острівок живого неба, твердо і впевнено, наче клятву, повторював:
— Ми ще там будемо! — і міцно стискав піднятого догори п’ястука.
Згодом це стало для нього ніби священним ритуалом. При цьому Владьо завжди дивився уверх широко відкритими очима, повними якоїсь божевільної радості і блаженства. Із такою вірою в очах безнадійно хворі завжди чекають чудодійного зцілення, засуджені до смерті — дивовижного помилування, приречені на довічну сліпоту — раптового прозріння, назавжди розлучені — на щасливу й несподівану зустріч.
У мене завжди складалося враження, що той окраєць неба над кожним колодязем став для Владя Господніми Воротами у його дивовижний світ минулого. Бачилося, варто йому тільки вибратися із дна колодязної глибини, розчинити те маленьке небесне віконечко, пройти через нього і ти знову опинишся у іншому житті… Там, де він на осяяній кришталевими люстрами сцені! А перед ним — безмежна зала, заповнена королями, принцами, графами, баронами, генералами… І всі вони, світова знать голубої крові, аплодують і шаліють у захваті від його співу. І будь-який вельможа чи нащадок великих європейських правителів готовий упасти на коліна перед Владьовим талантом і цілувати йому руки. А в партері, причаївшись у напівтемному куточку, захоплено, очима, повними кохання, дивиться на нього чарівна жінка… жінка, схожа на білу троянду… жінка, любов до якої сильніша за смерть…
Так, саме так було у тому світі, який для Владя тепер уже залишився за далекими небесами. І він, мабуть, все ще не усвідомлював, що раз вигнані із раю, у нього більше не повертаються. Тому із фанатичною вірою із дна глибоких колодязів твердо, як клятву, день у день продовжував повторювати:
Через рік ми розпрощалися. А першопричиною став Владьо.
Відколи почали копати колодязі, він не відставав від мене — тобі треба йти вчитися!