Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
І коли сьогодні Бегемот зайшов туди традиційно покурити і справити нужду, добряче підгнилі дошки не витримали, і мій цімбора по груди провалився у лайно… чи культурніше б мовити — «загальношкільне добро».
Ледь не захлинувшись у «рідкому золоті», гембатий бумбак сяк-так вигрібся із ями і не придумав ліпшого, як попрямувати до школи.
— Митре, та што тепер мені чинити? — скиглив, стікаючи «шоколадними» патьоками Бегемот.
І навкруги почав поширюватись такий страшний сморід, наче над школою пройшлася злива тухлих яєць. Навіть горобці, миттєво знялися зі стріхи і стали шалено розлітатись.
— Но та скажи, што робити? — благав Бегемот.
І тут мене осінило. Затуляючи носа, я радісно порадив:
— Біжи одразу у клас! Пан Фийса поможе твоїй біді!
Тугодумий Бегемот ощасливлено кивнув головою, хутко зайшов до школи і дався до класу, тягнучи за собою коридором патьоки «загальношкільного добра». Я ж притьмом перев’язав мотузкою добряче потовчену скриню діда Соломона і дременув подалі від гріха.
Тим часом у класі події розгорталися за сценарієм сучасних мильних опер із домішками фільмів жахів. Скинувши із трону в моїй особі кровожерливого тирана, революційно налаштовані маси, гикаючи, улюлюкаючи, урочистим маршем зайшли у приміщення, порозсідалися за парти і десятками торжествуючих очей любовно вп’ялися у свого мужнього вождя пана Фийсу. А він, неборака, захмелілий од щастя перемоги, не знаходив собі місця. Увесь світився і у своїй правоті тепер був схожий на Мойсея, який після стількох років блукань пустелями нарешті привів своє плем’я до землі обітованої. Ходив поміж партами, кожного співплемінника ніжно гладив по голівці і, витираючи зволожені очі, так і мовив:
— Красно дякую вам, мої дорогі, що разом врятувалися од єгипетської прокази!
Босяки вдячно кивали і клялись дружньо покласти за пана Фийсу свої дорогоцінні голови. Єдина круглоока відмінниця Маня Крумплянка не вписалась у загально-переможне торжество: бо покусювала нігті і мовчки дивилась у вікно.
— А ви, Маріє Петрівно, хіба не раді? — запитав здивовано пан Фийса, знаючи із якою відразою партєйна дочка ставиться до мене. — Це ж щастя яке — одрубали голову дракона!
— Над цим ще треба подумати, — мовила загадково Маня, достоту знаючи: подібного я просто так не подарую.
І мала, золота моя Маня, велику правду. В цю ж мить — без стуку і привітання — розчахнулися класні двері і на порозі у всій красі і «невимовних пахощах» постав Бегемот.
— Пане учителю, я впав у будар! — ображено ляпнув Бегемот.
Все умить завмерло, заціпеніло! Навіть мухи принишкли, не без цікавості спостерігаючи зі стель, як на підлозі довкола Бегемота утворюється райське для всіх комах озерце.
— Пане учителю, та що тепер мені дома буде? — не дочекавшись відповіді на свою інформацію, запитав Бегемот.
— Та ти!.. — щось хотів рявкнути пан Фийса, але відкривши рота і вхопивши смертельну дозу нестерпного смороду, як ревкнув!
І той бідолашний сніданок, яким пан Фийса ледве не вдавилися через мої коментарі, вмить, наче вулканна лава, вернувся із горлянки на підлогу. І тут уже у класі зчинилось така веремія, наче школу обложили войовничі племена. Затуляючи долонями роти і носи, нещодавні безстрашні революціонери нажаханою отарою з’юрмились по кутках і лишень ревкали та мекали. Нарешті комусь вскочило у голову відчинити вікно! І вже за секунду, через вікна, перелякані, наче горобці із шпаківні, один за одним випорхували мої кривдники і, схопившись за голови, тікали куди очі вели.
Я ж тим часом із дорогоцінною скринею за спиною чимчикував додому. Хоч я і щедро відплатив опонентам за свою поразку, душа була все ж ображена. Навіть те малюсіньке голубооке звірятко, що всі дні пухнасто гріло моє серце при згадках про Маню, тепер якось присоромлено притихло, заплющило сяючі оченята і не подавало жодних ознак життя.
В міру того, як конала мадярська революція, з кожним днем згасав і пан Фийса. Від бравого цісарського гусарського полковника, якого ми зовсім недавно бачили у його обійсті, залишилась жалюгідна подоба. Він схуд, давно не голився, очі потьмяніли, а останні дні зовсім не покидав двору. По кілька разів виходив із хати, крадькома озирався, а потім лускав дверима і знову закривався на ключ. Час од часу його перелякане обличчя на мить спливало то в одному, то іншому вікні, і притьмом зникало. Така незрозуміла поведінка сусіда вельми збентежила бабу Фіскарошку. Вона все чекала, що пан Фийса врешті-решт зайде до нас і повідає, що сталося. Але сусід мовчав. І коли Фіскарошка вже зібралася до нього, пан Фийса раптом заявився сам. Тихо увійшов у хату, зняв шапку і, припершись до одвірка, приречено мовив: