Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Гансе, — говорила Катліна, — натри мене бальзамом і візьми ще раз на шабаш. Не слухай Неле, вона злюка. Ти бачив кров, це душа пробила дірку і хоче вийти, я зараз умру й піду у рай — там мене не буде пекти вогонь.
— Замовкни, проклята відьмо, я тебе зовсім не знаю і не розумію, що ти варнякаєш!
— А проте, — сказала Неле, — це ти приїздив до нас із товаришем і сватав мене за нього. І ти знаєш, я цього аж ніяк не хотіла. Що зробив твій друг Гільберт, коли я запустила оці пазури йому в очі?
— Неле — злюка, — знову сказала Катліна. — Hę слухай її, Гансе, коханий мій. Вона сердиться на Гільберта, бо той намагався взяти її силою. Але тепер він цього вже не зробить — його сточили хробаки. Гільберт був гидкий, Гансе, коханий мій, лише ти гарний. Неле зла.
На це намісник сказав:
— Жінки, ідіть собі з богом.
Але Катліна зовсім не хотіла йти від свого милого, її мусили силоміць відвести додому. А народ кричав:
— Справедливості, монсеньйоре, справедливості!
На ґвалт з’явилися міські стражники. Намісник наказав залишитись, а сам звернувся до свого почту:
— Монсеньйори і мессіри! Незважаючи на всі права і привілеї, що ними користується славне дворянство Фландрії, я на підставі обвинувачень проти мессіра Йооса Даммана, і особливо таких тяжких, як чаклунство, мушу затримати його аж до того дня, поки його судитиме суд згідно з законами і постановами імперії. Мессіре Йоосе, віддайте мені вашу шпагу.
— Пане намісник, — сказав Йоос Дамман надзвичайно бундючне й пихато, — затримуючи мене, ви порушуєте закони Фландрії, бо самі ж ви не суддя. А ви добре знаєте, що без постанови суду дозволено затримувати лише фальшивомонетників, розбійників з великого шляху, паліїв, ґвалтівників жінок, вояків, що покинули свого командира, чаклунів, що отруюють воду, ченців і черниць, що зреклися віри і втекли з монастиря. Отже, монсеньйори і мессіри, захистіть мене!
Дехто з них послухався був, але намісник звернувся до них:
— Монсеньйори і мессіри! Я представляю тут короля, графа і сеньйора, мені дано право у складних випадках самому виносити постанову, а тому я наказую вам під страхом обвинувачення в заколоті сховати свою зброю.
Дворяни послухались, проте мессір Йоос Дамман все ще вагався. Тоді народ закричав:
— Справедливості, монсеньйоре, справедливості! Хай віддасть свою шпагу.
І хоч-не-хоч, а мусив він віддати зброю, злізти з коня. Два стражники відпровадили його до міської в’язниці. Проте замкнули його не до льоху, а в добру кімнату з заґратованими вікнами, де було йому тепло і де він мав м’яку постіль і смачну їжу, половину якої, щоправда, з’їдав тюремник.
Другого дня намісник, два судових писарі, двоє старшин і лікар пішли в Дюдзееле, щоб пошукати на полі Серваса ван дер Віхте тіло чоловіка, вбитого коло греблі.
Неле сказала Катліні:
— Ганс, твій коханий, просив, щоб ти відрізала руку в Гільберта. Сьогодні ввечері він закричить орланом, прийде до тебе додому і принесе сімсот каролю.
Катліна відповіла:
— Відріжу.
І справді, вона взяла ножа й пішла з Неле, а за ними урядовці суду. Вона йшла швидко і впевнено з Неле, гарненьке личко якої розчервонілось від ходи і стало ще краще.
Урядовці, старі, захекані, тремтіли від холоду і ледве встигали за ними. Вони здавалися чорними тінями на білому полі. Неле несла лопату. Коли вони дійшли до поля Серваса ван дер Віхте і вийшли на греблю, Катліна, показуючи праворуч у поле, сказала:
— Гансе, ти й не думав, що я сховалася тут і вся аж тремтіла від дзенькоту шпаг. Гільберт скрикнув: «Криця холодна!» Гільберт був гидкий, а Ганс вродливий. Ти матимеш його руку, залиш мене саму.
Потім вона зійшла наліво, стала навколішки в снігу і тричі крикнула, скликаючи духів.
Тоді Неле дала їй лопату. Катліна тричі перехрестила лопату, потім накреслила на снігу труну і три перевернутих хрести — один на схід, другий на захід, третій на північ і промовила:
— Три — це Марс біля Сатурна і три — це відкриття під знаком Венери, ясної зірки. — Вона обвела труну великим колом і сказала: — Згинь, злий демоне, що стережеш тіло. — Тоді, ставши навколішки, почала молитись: — Дияволе-друже Гільберте! Ганс, мій пан і владар, наказав мені прийти сюди, відрізати в тебе руку і принести йому. Я повинна його слухатись. Не спали мене вогнем земним за те, що я порушую урочистий спокій твоєї могили. І прости мене заради Господа і всіх святих його.