Літа зрілості короля Генріха IV

Таку підставу Роні назвав. Другою, неназваною, була люба владарка, що не могла поїхати в призначений день: її дуже вимучила вагітність. Отже, пан де Роні так і не поїхав у її почті, як вона гадала. Він поїхав, а вона злягла. Через три дні поїхала й вона. Та поки Габрієль помаленьку доїхала до Анжера, Анрі зі своїм великим ескортом давно вже минув місто. Дорогою всі міста його провінції Бретані розкривали перед ним брами, і з усього півострова, що сміло виступає з суходолу в море, спішно з'їхалися дворяни зустрічати короля. Пан де Меркер на своїх скелях усе ж таки переоцінив могутність, невгамовного моря. Король Анрі виманив його з фортеці бур, що саме тепер, навесні, лютували понад звичайну міру; володар бур, які зробили його химерником, мусив, одначе, вирядитись на суходіл, де в нього незабаром віднімуть майже всю потугу; він мусив укласти угоду.

Це не просто угода про передачу провінції. Ні, повернення великої провінції під владу короля ніби випадково обумовлене іншою, ще важливішою угодою — шлюбною. Дочка герцога й герцогині де Меркер має вийти за Цезаря Вандомського, сина короля Франції та пані Габрієлі д'Естре. Ось що головно — коли не для всіх, то вже напевне для Габрієлі. Тому серце її так рвалось у цю подорож. Затримки й перешкоди злостили її, штовхали на вчинки, зовсім не властиві її вдачі,— хто міг би чекати їх від цієї незворушної красуні!

Герцогиня де Меркер, Марія Люксембурзька з дому Пентьєврів, була дуже високородна дама й мала якусь там д'Естре за багато нижчу від себе. Хоч би навіть Цезар не був виплодом подвійного перелюбства, вона однаково зневажала б цей шлюбний зв'язок, на який мусила погодитись. І навіть із таким королем Франції, як цей, що проклав собі шлях до трону сам, у тяжких зусиллях, вона б не бажала породичатись. Та й хто поручиться за його майбутнє і за його спадкоємність? Якби ніж нарешті влучив у ціль, її зразу почали б заперечувати. І тоді вони, Меркери, мали б зятем його байстрюка! Пані де Меркер, немовби створена для інтриг, плела їх безліч, і то вельми лихих. Габрієль вирішила покласти цьому край. Коли герцогиня з'явилась під Анжером з єдиною метою — знов якось відсунути справу, — Габрієль наказала закрити перед нею всі брами міста. Герцогиня мусила повернутись і стерпіти це приниження, поки приїде король і допоможе їй добитись ласкавої зустрічі. Бo йшлося таки про ласку — інколи це розумієш тільки тоді, коли перед тобою зачиниться брама.

Анрі тим часом заїхав далеко на північ, до Ренна, де відбувалися станові збори провінції Бретані. Ще кілька днів він не міг побачитися з коханою, а тому писав їй листи, як у ті дні, коли залицявся до неї. Так, листи були схожі на ті, що він колись посилав до Кеврського замку; декотрі тоді перехопили вороги. Вони легко могли б схопити й низенького старого селянина з запилюженим обличчям. Анрі думає: «Сім років минуло, а ми з тобою все вкупі. Чи правда те, чим ти мені дорікаєш і з чим я не погоджуюсь, — ніби тепер глибше кохаєш ти, а не я? В тисячу разів глибше? Трохи правди тут є: зовні ти розквітла й дозріла, як твоє серце. Ти більше не хотіла б жити без мене, і це я розумію: то було б життя, звернене назад. Але зі мною, скарбе мій найдорожчий, те самісіньке: я не вільніший, ніж ти. я разом з тобою піднісся й досяг володіння завдяки тобі, так я почуваю, бо в усьому, чим володію, я бачу тебе. Моє королівство я порівнюю з твоїм лоном: воно раніше часто зраджувало мене, але нині воно моє. 1 коли твоя краса зів'яне, я не зможу тебе покинути. То я колись міг забрати назад своє кохання, я, бідак, що став таким багатим!»