Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Всіх слухачок зворушили ці слова. Катрін квапливо нахилила до Габрієлі щасливе обличчя, принцеса Оранська погладила її по плечу, а бідна пані Морней піднесла вгору складені руки. Габрієль попросила цих добрих жінок почекати: вона ще не скінчила.
— Ви не знаєте, як це бути поганою і негідною. І майбутня королева не має права оповідати вам про це. Я мовчатиму з пошани до мого владаря. Одначе на світі є пиха, честолюбство й корисливість, пусті й фальшиві. «Та як не маєш любові…» — мабуть, кажете ви, протестанти. Всі ви, що зібралися тут, напевне, ніколи не розуміли по-справжньому, що це означає: «Як не маєш любові». Та, котра знає це, жахається свого минулого, бо то минуле зовсім іншої, нерозумної, заблудлої душі. А повноцінне життя почалося для мене, лиш відколи в мене є той, за кого я ладна хоч і вмерти. Його я здобула, і йому я віддана, — байдуже… о, зрозумійте мене! Байдуже, чи він великий і чи він одружиться зі мною.
— Це буде скоро, — сказала принцеса Оранська. Але Габрієль відказала:
— Пані д'Оранж, не бійтеся, що знайдете в мені забагато християнського самозречення. Я наважилась досягти своєї мети й не забула тих засобів, що їх мене навчило моє минуле. Двір іще побачить, що недарма дав мені таке ненависне прізвисько.
«Герцогиня де Свиньйон», — зразу подумали дами. Дивна річ — для них воно не прозвучало лайкою. З уст цієї жінки, що враз наче відмежувалась від них, промовляла до них велич, вона говорила як створена з королевого ребра, як його плоть і кров. Ніхто вже не нахилив до неї ласкавого обличчя, ніхто не торкнув її рукою.
Принцеса Оранська почала сповідатись без запрошення:
— Я переживаю всі події, не міняючись; це велика вада. Ми повинні бути обтяжені хибами, щоб мати змогу виправляти їх усвідомленням і зусиллям волі. А мені не треба зрікатись нічого: ні пихи, ні честолюбства, ні корисливості. З зубожілої вдови папа де Теліньї, загиблого у Варфоломіївську ніч, стала дружина Вільгельма Оранського, що міг би взяти за себе будь-яку багату принцесу. Але він обрав найбіднішу — і це тоді, коли його вже оточували вбивці. Його син від першої дружини, Моріц, захищав Голландію після батькової смерті. Та він хоче, скинувши з неї іспанське ярмо, панувати в ній сам — не так, як Вільгельм, що прагнув побачити країну вільною. Я стою за Барневелта[69], за право й за волю, проти свого пасинка Моріца, проти власної вигоди, бо ж моє власне дитя, тепер іще мале, було б спадкоємцем трону. І все це нічого не коштує мені; в цьому й полягає хиба. Я не борюся, мною керує бадьора впертість, а її помилково називають чеснотою.
Сповідальниця невідривно спрямовувала свій напрочуд ясний погляд на герцогиню де Бофор.
— Я гадаю, що невідання темних глибин душі виказує байдужість; це те, про що наш господь небесний сказав: «не холодний і не гарячий». Я зневажаю смерть, але мені це не зарахується, анітрохи. Я б не вмерла з любові. Хіба що з християнської впертості — вона в мене спадкова. Адже я була улюблена донька мого батька адмірала Коліньї.
Це ім'я було останнім словом її сповіді. Вимовляючи його, низенька кругленька жіночка трохи ввелася зі стільця. Інші три дами теж піднялися, Габрієль останньою. І раптом перед нею став і вклонився кавалер, — ніхто й не помітив, як він увійшов. Бо саме цього кавалера тут не чекали, а ще менше чекали, що він схилить перед нею свою гордість. Адже то був пан де Роні. Він сказав:
— Ласкава пані, король прямує сюди. Він наказав, щоб ми віддали вам шану. Двір уже зібрався й просить вас з'явитись перед ним.
Дами двома парами рушили до великої парадної зали; пан де Роні йшов попереду, як їхній гофмаршал. З самозаглибленості своїх сповідей вони враз виринули в гамір світової марноти. Габрієль зупинилась і вже хотіла повернутись, — такою бурею зустріло її це вшанування. Це вперше весь двір ставиться до неї так. Оплески, крик захвату, — але всі, човгаючи ногами й уклоняючись, відступали від неї назад, у глибину зали. Сотня дам і кавалерів збилась там, а Габрієль зосталась посеред зали сама, і, щоб вона не почувала себе такою покинутою в цьому моторошному тріумфі, пані д'Оранж узяла її під руку. А її величність сестра короля стала ліворуч неї.
Пані де Морней утекла. А вже за дверима зали сказала королю, що піднімався сходами:
— Величносте! Герцогині потрібна ваша допомога, покваптеся! Хоч би ж ви завжди встигали, коли життя вашої коханої буде в небезпеці!
69
Я стою за Барневелта. — Ян ван Олденбарневелт (1547–1619) з 1586 р. був пенсіонарієм провінції Голландії, по суті, її правителем від 1586-го до 1619 р. Лідер правлячої купецької верхівки, зазнав поразки у тривалій боротьбі з намісником Нідерландів Моріцом Оранським і був страчений (1619).