Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Анрі власноручно зачинив двері. Якусь часину він ходить сюди й туди, виходить до другої кімнати, звідки видно вікно з чотирма тінями. Досі він не згадував про них; йому снувалась у голові думка, що легат уже давно повсюди супроводить його. «Може, потай був і при тому феєрверку, коли він горів, а в мені горіла моя мрія? Я вже сам про неї забув, але він її знає».
Анрі подумки засміявся. «Цього хитрого священика все таки одурено. Вони заглядають надто глибоко, підозрюють забагато. Я не хочу повалити папу й імператора, а задля самого принципу й поготів не хочу. Високі думки витають у горніх сферах, туди я не підношусь. Вони знайдуть свій шлях самі, а я дію тут, унизу, і роблю те, що найближче. А найближче для мене — це одружитися зі своєю любою владаркою, хай вона стане королевою». Він аж за боки вхопився. Ну хіба ж не сміхота, що доводиться стільки наморочитись, поки нарешті потрапиш у подружнє ліжко? «Тепер — едикт, бо її прихильники — протестанти. А раніше — навпаки, смертельний стрибок, бо тоді ми сподівались на поблажливість церкви та любов нашого католицького народу. Правда, нічого цього ми так і не діждались, окрім ножа, що знов же так і не влучає».
Оскільки Анрі був тепер сам, що з ним траплялось нечасто, він ліг на підлогу ницьма й стогнав, аби не верещати з реготу. «Коміку, будь трагічним! Великий трагіку, грай комедію! І все це — задля жінки. Всесвітня історія вершиться в спальні. От відкрив нову істину!»
Але, відкрита, вона перестала бути істиною. Стережися, не легковаж роллю Габрієлі! Це ж вона надихала короля, переносила його через усі перешкоди — і смертельний стрибок, і едикт, а поміж ними кілька боїв, здобуття багатьох людей, багато влади й хитрощів, не рахуючи всіх чесних трудів. А якби вона померла ще малою, що було б тоді? Чи так само існувало б королівство й оцей чоловік, що вже не сміється, а ховає обличчя в долоні? Лежить простягшись на підлозі й тяжко страждає, бо вперше в житті засумнівався в коханні, в любові. «Та як не маєш любові…» Анрі зовсім притих: на в'язах у нього сидів злісний тисячолітній карлик й тиснув йому на потилицю величезною, як лопата, й неймовірно сильною долонею. «Та як не маєш любові…»
Анрі здригнувся так, що тисячолітній карлик не втримався у нього на в'язах. Анрі схопився на рівні ноги. Тому, невидимому, що злетів з нього, наказав:
— Тільки не Медічі!
Наказ був такий голосний, що двері відчинились і до кімнати зазирнули придворні. Анрі сказав:
— Я хочу, щоб мій двір — весь мій двір — зараз вирядився до дому її високості пані Катрін ушанувати герцогиню де Бофор.
Габрієль сповідається
За столом протестанток її високість сестра короля говорила:
— Я не знаю гріха, хоча й живу невінчана. Бог сам знає, навіщо дозволяє таке. Перед світом я тримаюся з погордою й не боюсь його суду: мене судитиме всевишній. Він так хотів, щоб я лишалась віддана нашій вірі, тож хай буде все, як має бути. Від свого коханого я зазнаю кривд, і не тільки душевних.
Катрін почервоніла і обвела поглядом слухачок: що вони про неї думають? Але вони, видно, схвалювали її. Коли б її високість сестра короля захотіла розповісти їм докладніше, як граф де Суассон зраджував її, бив, викидав з ліжка, — ці благочестиві жінки теж схвалили б її. Бо твердості у вірі відповідає покірлива сталість у коханні. Гляньте на це постаріле дитяче личко: воно по вимагає ні співчуття, ні захоплення, воно просто не знає гріха. Але воно знає самопожертву.
Катрін ще говорить; у неї напрочуд чистий голос, і вона промовляє:
— Мій брат, король, хоче, щоб я вийшла за іншого. Це було б нещастя для мене. Хоч би він уже дав нам той едикт! Це б усе відшкодувало, навіть моє нещастя. Та коли до повної віддяки ще чогось бракуватиме, хай він піднесе на трон герцогиню де Бофор, бо вона дарує йому гарних дітей. Я хочу його шлюбу з нею, хочу едикту, — оце й уся моя сповідь.
Її високість сестра короля дала знак тій дамі, котру щойно назвала. А та, слухаючи свою найкращу подругу, набралась відваги. Вона вже дихала спокійно.
Габрієль:
— Оце її високість слушно сказала: я хочу дати нашому владареві гарних дітей. Не тільки гарних, а й багато. Я хочу стати матір'ю династії королів. Прагнучи до трону, я мушу ненавидіти тих, хто перепиняє мені дорогу, і особливо ненавиджу я королеву Наваррську. І все ж я легше могла б пробачити їй, коли б вона підіслала вбивць до мене, ніж до мого коханого. І хоч би я в своїй сповіді говорила про себе дуже погані речі, врешті-решт зостанеться одне: що я його люблю.